Майдан провінційного містечка. В глибині двоповерховий будиночок. На першому поверсі вітрина бакалійної крамниці, до якої заходять крізь засклені двері, піднімаючись на дві-три сходинки. Вище вітрини чітко виписано: «Бакалія». На другому поверсі двоє вікон, що виходять з покою бакалійника. Бакалійна крамниця у глибині сцени, але трохи ліворуч, недалеко від лаштунків. Удалині з-за будинку бакалійника визирає церковна дзвіниця. Праворуч від бакалійної крамниці тягнеться вулиця. Ще далі праворуч і трохи навскоси вітрина кав’ярні, над нею ще один поверх, там вікно. На терасі кав’ярні чимало столів і стільців, що висуваються майже до середини сцени. Біля стільців на терасі запилюжене дерево. Небо блакитне, світло яскраве, стіни дуже білі. Це неділя, майже опівдні, влітку. Жан і Беранже прийдуть і сядуть за стіл на терасі. Перед тим, як підняти завісу, починають бамкати дзвони. А коли завісу піднято, вони за хвилю стихають. Коли завіса піднімається, сцену з правого боку в лівий мовчки перетинає жінка, несучи в одній руці порожній кошик для харчів, а в другій — кота. Бакалійниця відчиняє двері крамниці й дивиться, як вона йде.
Бакалійниця. Ох! Оця! (До свого чоловіка, який у крамниці). Ох, ця запишалася. Вже й купувати в нас не хоче. (Зникає).
Кілька секунд сцена порожня.
З правого боку виходить Жан, водночас із лівого — Беранже. В Жана рожеве обличчя, одягнений він дуже дбайливо: каштановий костюм, червона краватка, накладний крохмалений комірець, каштановий капелюх. Черевики жовті й добре начищені. Беранже неголений, без капелюха, волосся скуйовджене, одяг обшарпаний. Усе в ньому виказує занедбаність, вигляд утомлений, оспалий, час від часу він позіхає.
Жан (ідучи з правого боку). Нарешті з’явилися, Беранже.
Беранже (йдучи з лівого боку). Добридень, Жане.
Жан. І, певне, знову спізнилися! (Подивився на годинник на руці). Ми мали зустрітись об одинадцятій тридцять. А вже й полудень от-от.
Беранже. Пробачте. Ви давно вже чекаєте?
Жан. Та ні, щойно прийшов, ви ж бачили.
Ідуть і сідають за столик на терасі кав’ярні.
Беранже. Тоді я не так уже й винен, бо… Й ви теж…
Жан. Ну, я — це інша річ, я не люблю чекати, я не можу гаяти час. Оскільки ви завжди приходите невчасно, я справді прийшов пізніше, саме тоді, коли й сподівався вас бачити.
Беранже. Воно так… авжеж, але…
Жан. Ще скажіть, що прийшли, як домовились!
Беранже. Звичайно… я не можу такого сказати.
Жан і Беранже вже сидять.
Жан. І нема чого сперечатись.
Беранже. Вип’єте чого-небудь?
Жан. А вас уже зранку сушить?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Носороги» автора Ежен Йонеско на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДІЯ ПЕРША“ на сторінці 1. Приємного читання.