Розділ «Лабіринт»

І Жанна передала йому через стіл маленький предмет.

Одрік не рухався. Після стількох років очікування він боявся навіть доторкнутися до нього.

— Востаннє Ів телефонував мені вчора пізно ввечері з пошти у Фуа. Лінія працювала не надто добре, тому я чула його зле, але розібрала, що він сказав. Він начебто взяв каблучку, оскільки не довіряв людям, які її розшукують. Він був чимось стурбований. — Тут Жанна знову запнулася. — Та ні, він був наляканий, Одріку. Не все йшло гладко. Звичайної процедури не виконано, на розкопках були люди, яким би не слід там бути. Він шепотів, неначе боявся, що його підслуховують.

— Хто знав, що він заходив до печери?

— Я не знаю, мабуть, чергові офіцери. Його керівник. Можливо, хтось іще.

Беяр подивився на каблучку, що лежала на столі, потім узяв її зі столу й підняв угору. Тримаючи її між великим та вказівним пальцями, він повернув її ближче до світла. Тонкий візерунок лабіринту, вигравіюваний всередині, було чітко видно.

— Це його каблучка? — запитала Жанна.

Одрік не міг відповісти. Він дивувався тому дивовижному випадкові, що спрямував каблучку до його рук. Його взагалі цікавило, чи був це випадок.

— Чи сказав тобі Ів, куди забрали тіла?

Жінка захитала головою.

— Чи не могла б ти спитати в нього? І якщо він зможе, нехай перерахує тих людей, що ще були на розкопках увечері, коли відкрили печеру.

— Я запитаю. Впевнена, він нам допоможе, якщо це йому під силу.

Беяр одягнув каблучку собі на великий палець.

— Будь ласка, перекажи Іву мою подяку, мабуть, йому дорого коштувало забрати ось це. Він навіть не усвідомлює, наскільки важливою може виявитися ця річ, — чоловік знову посміхнувся й додав: — Він не казав тобі, що ще було знайдено поряд з тілами?

— Кинджал, невелика шкіряна сумка, в якій нічого не було, лампа на...

— Vuèg?[75] — повторив Одрік, не вірячи своїм вухам. — Порожня? Але це неможливо!

— Ів сказав, що інспектор Нубель, старший офіцер, безсумнівно розпитував жінку, що знайшла печеру, про цю сумку, але вона твердо заявила, що навіть не торкалася її.

— А твій онук уважає, що їй можна довіряти?

— Він про це нічого не казав.

— Якщо... тоді хтось інший, напевно, взяв її, — пробурмотів Беяр сам до себе, від важких думок насупивши брови. — А що тобі Ів розповідав про ту жінку?