Розділ тринадцятий

— А от і ні. Три трупи — це брехня, три трупи були для того, щоб ми вирішували справу із трьома трупами.

— Тоді тричі по одному трупові.

— Саме так. Я відчував, що це правильний здогад. Але то ще був не той момент. Я вже знав, що не три трупи, а тричі по одному трупові. Я вже розумів, що аби щось розгледіти, треба ці трупи позбавити сценографії. Я знав, що треба зачепитися за те, що прийшло ззовні, що було об’єктивним, чого нам не нав’язали, не підлаштували, як, наприклад, значок родла в руці постраждалої.

— Ельжбети, — тихенько пробурмотіла Бася.

— Так, я знаю, Ельжбети, пробач, — несподівано лагідно сказав Шацький, пригорнув до себе худеньке тіло коханки й поцілував волосся, що пахло мигдалевим шампунем.

— І що прийшло ззовні?

— Точніше хто.

— Клейноцький?

— Браво! Пригадуєш, як ми сиділи вчотирьох? Ми, Клейноцький і Вільчур. Під великим знімком трупа твоєї подруги, спроектованим на стіну. Нас знову спантеличила сценографія. Це фото, Клейноцький, чия поведінка нас дратувала, його люлечка, його лінгвістичні розважання. Тоді багато чого відбувалося, нам хотілося, аби все вирішувалося швидко, а він говорив речі, здавалося б, очевидні, його роздуми здавалися жалюгідними, бо він не знав стільки, як наприклад, ти, про Сандомир, про Будників, про стосунки між людьми. Але він сказав найважливішу для нашого слідства річ: що ключем до загадки є перше вбивство і його мотиви. Що перший злочин було вчинено під впливом найбурхливіших емоцій, а наступні просто були втіленням якогось плану. На першій жертві було виміщено лють, ненависть, жовч, натомість другу було просто вбито. І я почав міркувати. Якщо не сприймати трьох убивств як одне ціле, якщо зосередитися на першому, найважливішому, і на мить забути про декорації, то все стає очевидним. Убивцею мусить бути Будник. У нього був мотив — зрада дружини, була можливість, і в нього не було жодного алібі, зізнання плутані, він постійно нам брехав.

— Але хто міг підозрювати небіжчика? — Бася Соберай встала, накинула на себе сорочку Шацького й витягла з торбинки бабські сигарети.

— Ти куриш?

— Пачку за два тижні. Швидше хобі, ніж погана звичка. Можна тут курити чи йти на кухню?

Шацький махнув рукою, сам виліз із ліжка й узяв свої сигарети. Закурив, гарячий дим наповнив легені, шкіра вкрилася сиротами; весна, може, і надійшла, але ночі все ще були холодними. Загорнувся в коц і почав ходити по кімнаті, щоб зігрітися.

— Ніхто не підозрює небіжчика, усе просто, — продовжував прокурор. — Проте, якби не труп Будника, справа була б зрозумілою, бо у випадку Шиллера він теж був найбільш підозрілим. Залишалося застосувати відомий принцип Шерлока Холмса, що коли прибрати всі можливі версії, та, що залишається, навіть найневірогідніша, є правдивою.

Соберай затягнулася сигаретою, від холоду її груди, помітні крізь незастебнуту сорочку, зробилися надзвичайно звабливі.

— Чому ми цього не зауважили? Ти, я, Вільчур?

— Ілюзія, — стенув плечима Шацький. — Певне, найгеніальніша вигадка Будника. Знаєш, у чому полягають витівки штукаря? Треба відвернути увагу, правда? Коли одна рука тасує в повітрі дві колоди карт або перетворює палаючий папір на голуба, у тебе немає часу й бажання глянути, що робить друга. Розумієш? Ми були ідеальними глядачами, з різних причин. Ти і Вільчур настільки тутешні, що для вас усе мало величезне значення. Я настільки чужий, що не міг відрізнити важливе від неважливого. Ми весь час витріщалися на циліндр і кролика. На картини в костьолах, на євангельські цитати, на бочки, на голий труп на місці старого кіркуту. А на менш видовищні речі ми уваги не звертали.

— Наприклад?

— Наприклад лесовий пісок під нігтями Ельжбети Будник. Якщо витягаєш із чиєїсь долоні таємничий символ, то нігті тебе не цікавлять. А якби зацікавили, ми б раніше подумали про підземелля. Наприклад, укриті кривавою кіркою ноги другої жертви. Бачиш таке, та ще й ця бочка на додачу, і вже не думаєш, чому в чиновника магістрату такі побиті, вкриті синцями безформні ступні.

— Ноги волоцюги...