Розділ «Частина четверта»

— Коли ви перестанете злоститись, чуючи правду? Ви залюбки кажете правду про інших людей, тож чому вам не любо вислуховувати її про себе? Я нітрохи не ображаю вас. Я вважаю, що загребущість — дуже гарна риса.

Вона не зовсім була певна цього, але оскільки голос його звучав схвально, трохи заспокоїлась.

— Я прийшов сюди не для того, щоб злорадіти з вашої бідності, а щоб побажати вам довгого й щасливого подружнього життя. До речі, якої думки сестричка Сью про ваш грабіж?

— Який грабіж?

— А що ви викрали Френка у неї з-під носа.

— Ні в кого я...

— Та нехай, не сперечаймося за слово. То що ж вона сказала?

— Нічого вона не сказала,— відрубала Скарлет. Але очі її зрадницьки забігали, виказуючи неправдивість її слів.

— Це висока самозреченість з її боку. А тепер поговорімо про вашу бідність. Я ж, безперечно, маю право це знати після того, як ви ще зовсім недавно притьмом примчали до мене в тюрму. То у Френка виявилося менше грошей, ніж ви сподівалися?

Зухвалість його була всеосяжна. І з цим або треба примиритись, або випровадити його за двері. Та зараз їй уже не хотілося, щоб він ішов. Слова Ретові були колючі, як сама правда. Він розумів, що вона зробила й чому, однак ставлення його до неї через це, здається, не змінилося. І хоча розпитував він просто в лоб, що неприємно вражало, цікавість його наче була цілком щира. Тільки йому одному вона могла б розповісти все, як є. І це розрадило б їй душу, бо вже хтозна-відколи вона ні з ким не ділилася правдою про себе і про мотиви своїх вчинків. Якщо вона десь пробувала казати те, що думає, кожного це вочевидь шокувало. А от розмова з Ретом давала таку полегкість і заспокоєння, які відчуваєш, узувши зручні хатні капці після того, як цілу ніч протанцюєш у тісних черевичках.

— Невже ви не дістали грошей на сплату податку? Тільки не кажіть мені, що злидні й досі під дверима Тари.

Голос його тепер видався якимсь незвичним.

Скарлет підвела погляд, і очі їхні зустрілися, і в його очах вона побачила вираз, який спершу здивував її і вразив, а тоді раптом змусив усміхнутись так приємно й чарівно, як уже давно вона не усміхалася. Страшенний облудник він — а ось іноді буває такий же милий! Тепер їй стало ясно, що прийшов сюди він зовсім не дражнити її, а переконатись чи вона дістала гроші, яких так гостро потребувала. Їй було ясно, що, вийшовши з тюрми, він щодуху помчав до неї, анічим не показуючи, як він квапиться, з єдиною метою — позичити грошей, коли вони їй ще потрібні. А якби вона спробувала викрити його в цьому, він би став допікати їй, ображати й нізащо не зізнався б, задля чого прийшов. Ну ніяк його не можна зрозуміти. Невже він і справді не байдужий до неї, і то навіть більшою мірою, ніж згоден визнати? Чи в нього щось інше на думці? Скорше-таки це друге, здавалось їй. Проте хто зна? Часом він робить дуже дивні речі.

— Ні,— відповіла вона,— злидні вже не стоять під дверима. Я... я дістала гроші.

— Але дістали не без боротьби, певна річ. Невже ви спромоглися стримати себе до того моменту коли обручка була вже у вас на пальці?

Вона насилу втамувала усмішку — так влучно розгадав він її поведінку,— але ямочки все ж заграли у неї на щоках. Рет знову сів, зручно випроставши ноги.

— Так розкажіть мені про свою скруту. Цей поганець Френк увів вас в оману щодо своїх можливостей? Його треба було б добряче відшмагати, що він скористався безпорадним становищем бідної жінки. Кажіть мені все, Скарлет, чого там. У вас не повинно бути таємниць від мене. Я ж однаково знаю про вас найгірше.

— Ох Рете, ви такий гидкий... я просто слів не маю! Ні, він зовсім не ошукав мене, але...— Раптом їй захотілося розкритися зі своїми клопотами.— Знаєте, Рете, якби Френк стягнув усі гроші, що йому винні, я б уже нічим не журилася. У нього ж півсотні боржників, а він не хоче притиснути їх. Такий делікатний. Він каже, що джентльменові не годиться напосідати на іншого джентльмена. А це ж можуть збігти цілі місяці, поки гроші вернуться, а може, й не вернуться ніколи.

— Ну то й що? Хіба вам нема чого їсти, поки він не стягне цих боргів?

— Та ні, на харчі вистачає, але... коли казати правду, то мені вже зараз придалася б частина тих грошей.— Очі в неї загорілись, коли вона згадала про тартак. А що як?..