Розділ «Частина третя»

— А місте’ Джералд аж не як розсердився, коли мене забирали. Він сказав, що без мене ради не дасть. Але міс Еллен, вона сказала: «Беріть його, місте’ Кеннеді. Конфед’рації Сем більше придасться, як нам». І вона дала мені долара й наказала робити все, що білі жентмени звелять. Отак ми опинилися тут.

— Що це все означає, капітане Рендл?

— Та нічого особливого. Нам треба зміцнити фортифікації на підступах до Атланти — викопати ще кілька рядів стрілецьких шанців, а генерал не має змоги виділити на ці роботи солдатів. Отож довелося залучити для цього здоровіших негрів з плантацій.

— Але...

Холодний страх пронизав тіло Скарлет. Ще кілька рядів шанців! Навіщо їх так багато? Протягом останнього року навколо Атланти — за одну милю від центру міста — спорудили величезні земляні редути з батареями на них. Ці укріплення сполучили між собою шанцями, що миля за милею оперізують усе місто. А тут ще треба нових шанців!

— Але... Навіщо ці нові укріплення, коли їх і без того повно? Нам же й ті, що є, не потрібні. Адже генерал нізащо не допустить...

— Наші теперішні укріплення лише за милю від міста,— сухувато сказав капітан Рендл.— А це занадто близько... і занадто небезпечно. Нові шанці будуть трохи далі. Розумієте, ще один відступ — і наші війська стоятимуть уже на околицях Атланти.

Ту ж мить він пожалкував за ці останні слова, коли побачив, як очі Скарлет розширилися від страху.

— Але ми, звичайно, більше не відступатимемо,— хутко докинув він.— Позиції наші навколо Кеннесоу неприступні. Батареї розміщено на виступах гори, і вони тримають під обстрілом усі дороги. Янкі не зможуть прорватись.

Скарлет, однак, помітила, як офіцер опустив очі, коли на нього наче між іншим, але проникливо глянув Рет, і їй стало лячно. Вона пригадала Ретове зауваження: «Коли янкі виб’ють його з гір сюди, на рівнину,— він пропав».

— Невже ви, капітане, гадаєте...

— Ні, звісно, що ні! Нема ніяких причин непокоїтись. Просто наш Джо любить застрахуватися про всяк випадок. Тільки через це ми й готуємо додаткові укріплення... Але мені вже пора. Приємно було поговорити з вами!.. Прощайтеся зі своєю господинею, хлопці, й рушаймо далі.

— Прощавайте, хлопці. А як хто з вас занедужає чи попаде в якусь халепу, повідомте мене. Я живу тут на Персиковій вулиці, майже крайній будинок на околиці. Стривайте хвильку...— Вона понишпорила в сумочці, але нічого там не знайшла.— Боже, нема ні мідяка. Позичте мені кілька центів, Рете. Ось візьми, Семе, купиш тютюну собі й хлопцям! І будьте чемними, виконуйте все, що капітан Рендл скаже.

Негри підрівнялися, знов збилася руда курява в повітрі, коли вони рушили, і Здоровань Сем знову затягнув той самий гімн:

— Зійди, Мойсею, в край Єгипту

І визволи з лабет неволі

Мій народ!..

— Скажіть, Рете, капітан Рендл збрехав мені, як і взагалі то властиво чоловікам — приховувати правду від жінок, боячись, що вони зімліють? Справді збрехав? Ой Рете, але ж коли нам ніщо не загрожує, то навіщо копати нові укріплення? Хіба в армії вже так мало солдатів, що треба забирати й негрів?

Рет прицмокнув на коня.

— В армії таки мало солдатів, навіть дуже мало. Бо інакше не вдавалися б до внутрішньої гвардії. А щодо шанців, то укріплення, як ви розумієте, мають прислужитись у разі облоги. Для генерала остання лінія оборони тут, під Атлантою.