— Це й не дивно. Ти ж прострелив їхньому Кейдові ногу.
— Але цього б не сталося, якби я був не нализався,— заперечив Стюарт.— І Кейд не має до мене претензій. Як і Кетлін, і Рейфорд, і містер Калверт. Тільки оця їхня мачуха-янкі розверещалася, що я дикий варвар і що пристойним людям небезпечно жити серед нецивілізованих південців.
— Це зовсім не дивно. Вона янкі, де ж їй набратися добрих манер. Та й зрештою, ти таки підстрелив його, а він же їй пасинок.
— Хай йому грець, але хіба це підстава ображати мене? Ось ми рідні сини в нашої ма, а проте, коли Тоні Фонтейн підстрелив тебе в ногу, хіба вона стала знімати бучу? Ні, вона просто послала по старого дока Фонтейна, щоб він перев’язав рану, і ще спитала в нього, як це Тоні промазав. Мабуть, рука сп’яну тремтіла — ось так вона сказала. Пам’ятаєш, як ці слова розлютили Тоні?
На згадку про ту пригоду обоє розреготалися.
— Ну, наша ма — це не абихто! — з любов’ю в голосі промовив Брент.— На неї завжди можна розраховувати — вона зробить саме те, що треба, й не осоромить тебе перед людьми.
— Воно то так, але якщо ми сьогодні потрапимо їй на очі, вона не побоїться осоромити нас перед батьком і дівчатами,— похмуро зауважив Стюарт.— А знаєш, Бренте, тепер наша поїздка до Європи, мабуть, пропала. Пригадуєш, ма сказала, що як нас ще раз витурять з університету, можемо й не думати про «велике турне» [6].
— То й чорт з ним, навіщо воно нам? Чого там у тій Європі ми не бачили? Закладаюся, що чужинці не можуть показати нічого такого, чого б ми не мали у себе в Джорджії! І коні у них не прудкіші, і дівчата не гарніші, і вже запевне їхній горілці далеко до батькової.
— Ешлі Вілкс каже, що там чудові краєвиди й музика. Йому дуже сподобалась Європа. Він тільки про неї й торочить.
— Але ж ти знаєш, які ці Вілкси. Вони трохи схиблені на музиці, на книжках та краєвидах. Мати каже: це тому, що у них дід родом з Вірджинії. А вірджинці, вона каже, лише з цим і носяться.
— Ну й нехай собі. А мені дай доброго коня проїхатись, та добру чарку хильнути, та пристойну дівчину пофліртувати і не дуже пристойну для забави, а ту Європу хай хто хоче забирає... Не велика втрата ця подорож. Та й уяви собі: ми в Європі, а тут ось-ось війна розпочнеться, га? Хіба ми встигли б вчасно повернутись додому? Ні, я радше махну на війну, ніж до Європи.
— Я теж, хоч би й завтра... Слухай, Бренте! Я придумав, де нам повечеряти. Гайда ген через болото до Ейбла Біндера — скажемо, що ми всі четверо знову вдома й готові взяти зброю до рук.
— Це ідея! — вигукнув захоплено Брент.— І там почуємо останні новини про Ескадрон і який колір уніформи врешті вибрали.
— Якщо надумають вирядити нас, як зуавів, я чорта лисого піду у військо! В тих широчезних червоних штанях я був би схожий на блазня. Ті штани чисто як жіночі фланелеві панталони, їй-бо!
— Ви ніби хочете навідатись до місте’ Біндера? — устряв до їхньої розмови Джімс.— Бо коли так, не дуже там повечеряєте. У них куховарка померла, а нової вони ще не купили. Готує їм там одна з плантації, і їхні негри казали мені, що такої поганючої куховарки зроду не бачено.
— Тю! А чого ж вони іншої не куплять?
— Та відки ці білі голодранці наберуть на негрів грошей? У них же ніколи не бувало більше чотирьох негрів.
У Джімсовім голосі чулася щира зневага. Його власний соціальний статус був набагато вищий, оскільки Тарлтони володіли цілою сотнею рабів, тож, як і всі негри з великих плантацій, він дивився спогорда на дрібних фермерів, що мали тих негрів раз, два — та й нема.
— Я з тебе шкуру спущу за твій язик! — скипів Стюарт.— Не смій обзивати Ейбла Біндера «білим голодранцем». Він собі хоч бідний, але не голодранець, і я не попущу нікому — чорнюкові чи й білому,— прозивати його всякими словами! Він найкращий чоловік на всю округу, інакше чого б його обирали на лейтенанта?
— Отож я й не розумію цього,— відказав Джімс, анітрохи не злякавшись гострого тону хазяїна.— Як на мене, їм би тра обирати офіцерів із заможних жентменів, а не з цих болотяних голодранців.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Звіяні вітром. Книга 1» автора Маргарет Мітчелл на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 7. Приємного читання.