Розділ «Частина перша»

Еллен, заклопотана вдень і вночі тим, як збільшити прибутковість Тари на добро Конфедерації, вжахнулася, побачивши, якою худою, блідою та злорікою повернулась її старша дочка з Чарлстона. Вона й сама колись зазнала, як болить розбите серце, тож тепер, ніч у ніч лежачи поряд з Джералдом, що безтурботно собі хріп, сушила голову, чим би розрадити доччину тугу. Чарлзова тітонька, міс Дріботун Гамільтон, уже не раз писала їй, умовляючи відпустити Скарлет до Атланти на тривалу гостину, і ось нині Еллен уперше почала серйозно обмірковувати цю пропозицію.

Тітонька й Мелані мешкали самі у великому будинку «без чоловічої опіки тепер, коли не стало нашого дорогого Чарлза», як писала міс Дріботуп. «Звичайно, в Атланті є ще мій брат Генрі, але він не живе разом з нами. Скарлет, мабуть, згадувала вам про Генрі. Делікатність не дозволяє мені докладніше розписувати це в листі. Нам з Меллі буде багато легше й безпечніше, коли Скарлет приїде до нас. Утрьох самотнім жінкам усе краще, ніж удвох. І, може, люба Скарлет розважить своє горе, доглядаючи наших мужніх хлопців у тутешніх шпиталях, як це Меллі робить, ну і, звичайно, і Меллі, й мені страшенно кортить побачити її дорогеньке малятко...»

Отож кінець кінцем жалобні одіння Скарлет знову спакували, і вона вирушила до Атланти, взявши з собою Вейда Гемптона та його няньку Пріссі, купу напучень від Еллен та Мамки щодо того, як їй там поводитись, і сотню конфедератських доларів від Джералда. Скарлет не дуже охоче вибиралася до Атланти. Тітоньку Дріботуп вона вважала найтупішою з усіх старих дам, а перспектива жити під одним дахом з дружиною Ешлі й зовсім її не тішила. Але сидіти в Тарі, де на неї звідусіль чигали спогади, їй стало несила, і вона ладна була вибратись хоч би й світ за очі.