Розділ «Частина перша»

А понад усі ці голоси гримотів Джералдів голос. Скарлет раз у раз тільки й чула: «Права штатів, хай йому чорт!» Джералд аж нетямився від захвату, чого аніяк не можна було сказати про його дочку.

«Вихід із Союзу, війна»,— ці без кінця повторювані слова вже в печінках сиділи у Скарлет, а тепер викликали просто ненависть, бо ж, учепившись за них, чоловіки цілі години розпалюватимуть одні одних, і їй уже не випаде нагоди переговорити на самоті з Ешлі. Звичайно, війни ніякої не буде, і чоловіки чудово це знають. Просто їх і хлібом не годуй, а дай набалакатись і наслухатись самих себе.

Чарлз Гамільтон не схопився разом з усіма, отож, опинившись зараз мало не наодинці зі Скарлет, він у пориві раптової закоханості присунувся до неї ближче й сповідально прошепотів:

— Міс О’Гара, я... я вже вирішив, що як і справді почнеться війна, поїду до Південної Кароліни і там вступлю до війська. Кажуть, містер Вейд Гемптон організовує у них кавалерійський загін, і я, звичайно, хотів би служити під його командою. Він був найкращий друг мого покійного батька і взагалі чудова людина.

Скарлет подумала: «Що я тепер маю — тричі прокричати ура?» — Чарлз-бо так виглядав, наче ділився з нею найглибшою таємницею. Але ніякі слова не спали їй на думку, і вона тільки мовчки дивилась на нього, дивуючись, до чого чоловіки дурні — уявляють, ніби жінок цікавлять подібні справи. Він же сприйняв це так, наче вона розгубилася від несподіванки, проте схвалює його намір, і хапливо мовив далі, сам себе розпалюючи:

— Коли я піду на війну, вам... вам не шкода буде мене, міс О’Гара?

— Я щовечора плакатиму в подушку,— відказала в жарт Скарлет, але Чарлз сприйняв її слова цілком серйозно й аж почервонів від утіхи. Він знайшов руку Скарлет між згортками сукні і, приголомшений власною сміливістю й прихильністю дівчини, потиснув їй долоню.

— А ви будете молитись за мене?

«Ну й дурень!» — зі злістю подумала Скарлет, нишком оглянувшись, чи не знайдеться когось, хто б урятував її від цієї розмови.

— То будете?

— О, звичайно ж, містере Гамільтон. По три молитви перед сном, не менше!

Чарлз швидко озирнувся, затамував подих і весь напружився. Вони були зараз, власне, самі; а іншої такої нагоди він, можливо, ніколи й не матиме. А якщо й матиме, то не зможе нею скористатися.

— Міс О’Гара... Я мушу сказати вам одну річ... Я... я кохаю вас.

— Справді? — знічев’я кинула Скарлет, силкуючись за гуртом захоплених суперечкою чоловіків розгледіти Ешлі, котрий і досі сидів біля ніг Мелані.

— Так, кохаю! — прошепотів Чарлз, захоплений тим, що вона ані взяла його на сміх, ані скрикнула, ані зімліла, як то, на його думку, неодмінно буває в такі моменти з молоденькими дівчатами.— Я кохаю вас! Ви най... най...— І вперше в житті його прорвало потоком слів: — Ви найгарніша дівчина з усіх, що я знаю, наймиліша й найдобріша, ви така чарівна, що я кохаю вас усім серцем! Я не смію тішити себе надією, щоб ви покохали когось такого, як я, але, люба міс О’Гара, дайте мені хоч краплину заохоти, і я зроблю все на світі, щоб заслужити ваше кохання. Я...

Чарлі урвав мову, не змігши придумати нічого досить важкого, що здійсненням його він би переконливо засвідчив повноту свого почуття, отож він закінчив просто:

— Я прошу вас стати моєю дружиною.

Слово «дружиною» виявилось тим поштовхом, що скинуло Скарлет із захмарних висот на землю. Вона саме думала про те, як одружиться з Ешлі, й тепер подивилася на Чарлза, ледве приховуючи роздратування. І треба, щоб це дурне теля липло до неї зі своїми почуттями саме в той день, коли голова її аж терпне від власних переживань! Вона глянула в його карі очі, благально звернені на неї, і не побачила в них ні краси першої несміливої закоханості, ні схиляння перед втіленим раптом наяву ідеалом, ані щирої ніжності, ані полум’яної надії на щастя. Скарлет не первина було чути освідчення у коханні, і то від куди привабливіших кандидатів, ніж Чарлз Гамільтон, але у кожного з них вистачало глузду не набиватися з цим на пікніку, коли її обсідають набагато поважніші клопоти. Вона побачила лише двадцятирічного хлопця, червоного як буряк, і взагалі кумедного з вигляду. Її так і поривало сказати йому, яким дурником він виглядає. Однак повчання Еллен, видимо, були не даремні, бо Скарлет, за звичкою опустивши очі долу, механічно пробурмотіла слова, які відповідали даній ситуації:

— Містере Гамільтон, я цілком усвідомлюю, яку високу честь ви мені виявили, але для мене це така несподіванка, що я не знаю, як вам і відповісти.

Це був випробуваний прийом — і честолюбству претендента догодити, й водночас утримати його на припоні,— і Чарлз зловився на цю приманку, як останній бевзь.