Розділ 2

— Багато.

— Дійдемо до зими?

— Спочатку ми дійдемо до Вердену. Там обговоримо… одні справи.

— Які? Ти мене не відмовиш і не позбудешся. Стану тебе супроводжувати! Отак я вирішив.

— Побачимо. Я сказав — давай дістанемося до Вердену.

— А далеко ще? Ти знаєш ці місця?

— Знаю. Ми біля каскада Кенн Трейс, перед нами місце, що зветься Сьома Миля. Ті пагорби над річкою — то Совині узгір’я.

— А ми їдемо на південь, за течією річки? Стрічка впадає в Яругу десь в околицях фортеці Бодрог…

— Ми поїдемо на південь, але цим берегом. Стрічка повертає на захід, а ми поїдемо лісами. Хочу дістатися до місця, яке зветься Дресхот, або Трикутник. Там сходяться кордони Вердену, Брюґґе й Брокілону.

— А звідти?

— До Яруги. І до гирла. До Цінтри.

— А потім?

— А потім побачимо. Якщо це взагалі можливо, змусь свого мерзотного Пегаса до трохи швидшої ходи.

***

Злива наздогнала їх під час переправи, на самій середині річки. Спершу зірвався різкий вихор, по-справжньому ураганними поривами шарпаючи волосся й опанчі, січучи обличчя листям і патиками, здертими з прибережних дерев. Криками й ударами п’яток вони підігнали коней, пінячи воду, рушили у бік берега. Тоді вітер раптом стих, і вони побачили сіру стіну дощу, що сунула на них. Поверхня Стрічки побіліла й закипіла, наче хтось з неба кидав до річки мільярди свинцевих кульок.

Перш ніж вони виповзли на берег, їх наскрізь промочило. Поспішно сховалися у лісі. Крони дерев створювали над їхніми головами густий зелений дах, але не був то дах, що міг би схоронити від такої зливи. Дощ швидко посік і схилив листя, за хвилину в лісі лило так само, як на відкритому просторі.

Вони загорнулися в опанчі, накинули каптури. Серед дерев запанувала темрява, яку освітлювали тільки блискавки — ставали все частішими. Раз у раз гриміло, протягло і з приголомшливим гуркотом. Плітка полохалася, тупала й танцювала. Пегас зберігав незворушний спокій.

— Ґеральте! — дерся Любисток, намагаючись перекричати черговий грім, що котився над лісом, наче гігантський віз. — Зупинімося! Заховаємося десь!

— Де? — відкрикувався відьмак. — Їдь!

І їхали.