Розділ 6

— Здогадуюся, який саме.

— І вірно здогадуєшся. Але це все ж таки вільний вибір. Зі свого боку, я гаряче вмовляю тебе, аби ти вибрала ложу. Повір мені, таким чином ти допоможеш твоїй Цірі куди більше, аніж наосліп кидаючись у вир подій, до чого, здається, ти маєш чимале бажання. Цірі загрожує смерть. Врятувати її може тільки наша спільна допомога. Коли ти вислухаєш те, що сказане буде у Монтекальво, то переконаєшся, що я говорю правду… Йеннефер, мені не подобається той блиск, який я бачу у твоїх очах. Дай мені слово, що ти не спробуєш втекти.

— Ні, — похитала головою Йеннефер, прикриваючи рукою зірку на оксамитці. — Не дам, Франческо.

— Я хотіла б тебе чесно попередити, моя дорогенька. Всі стаціонарні портали у Монтекальво мають блокаду викривлення. Кожен, хто без дозволу Філіппи хотів би увійти туди або звідти вийти, опиняється у ямі із стінами, викладеними двімеритом. Власного телепорту ти не відкриєш, не маючи на руках компонентів. Твою зірку я в тебе відбирати не хочу, бо ти мусиш бути сповна розуму. Але якщо ти спробуєш якісь фокуси… Йеннефер, я не можу дозволити… Ложа не може дозволити, аби ти божевільно й самотужки допомагала рятувати Цірі й шукати помсти. Я усе ще маю твою матрицю, маю алгоритм закляття. Я відредукую тебе й знову запакую в нефритову статуетку. Якщо буде потрібно, то на кілька місяців. Або років.

— Дякую за застереження. Але слова я тобі все одно не дам.

***

Фрінгілла Віго тримала обличчя, але була напруженою і нервувала. Сама неодноразово лаяла молодих нільфгардських магів за некритичне піддавання стереотипним думкам та уявленням, сама постійно висміювала тривіальний, вимальований плітками й пропагандою образ типової чародійки з Півночі — штучно чарівної, нахабної, порожньої і зіпсованої до межі збочення, а часто й за ту межу. Утім, тепер чим більше нові пересадки на телепортах наближали її до замку Монтекальво, тим сильнішу невпевненість вона відчувала щодо того, що саме вона застане на місці з’їзду таємної ложі. І що її там очікує. Відпущена уява підсовувала картинки смертельно вродливих жінок із діамантовими кольє на оголених грудях з карміновими сосками, жінок із вологими губами й з очима, що блищать від алкоголю і наркотиків. Очима уяви Фрінгілла бачила вже, як засідання секретного конвенту перетворюється на дику розперезану оргію під несамовиту музику, із афродізіаками, невольниками обох статей і вишуканими аксесуарами.

Останній телепорт залишив її між двома колонами з чорного мармуру, і з сухістю на губах, сльозами від вітру магії на очах і з рукою, судомно затиснутою на смарагдовому намисті, що заповнювало декольте. Поряд матеріалізувалася Ассіре вар Анагід, також помітно знервована. Втім, Фрінгілла мала підстави припускати, що її приятельку бентежить нове й нетипове вбрання: проста, але дуже елегантна сукня кольору гіацинту, доповнена маленьким і скромним кольє з олександритів.

Нервовість миттєво минула. У великій, сяючій від магічних лампіонів залі було холодно й тихо. Ніде неможливо було зауважити ані голого негра, що лупить у барабан, ані дівчат із цехінами на лобках, які б танцювали на столах, не відчувався запах гашишу чи кантариду. Нільфгардських чародійок відразу привітала Філіппа Ейльгарт, пані замку, струнка, серйозна, ввічлива та зосереджена. Інші присутні чародійки наблизилися і представилися, а Фрінгілла зітхнула із полегшенням. Магічки Півночі були вродливі, кольорові й сяяли від біжутерії, але у підведених тонованим макіяжем очах не було й сліду ані одуряючих засобів, ані німфоманії. І в жодної не було відкритих грудей. Навпаки, дві були незвичайно скромно застібнуті під шию — сувора, одягнена у чорне Шеала де Танкарвіль і молодесенька Трісс Мерігольд із блакитними очима й чарівним каштановим волоссям. Темна Сабріна Ґлевіссіг і блондинки Маргарита Ло-Антіль і Кейра Мец носили декольте, але ненабагато глибші за декольте Фрінгілли.

Очікування інших учасниць конвенту вони заповнили ґречною бесідою, під час якої всі мали можливість сказати щось про себе, а тактовні зауваження та слова Філіппи Ейльгарт швидко й уміло ламали кригу, нехай навіть єдиною кригою навколо була та, у буфеті, у якій громадилася купа устриць. Іншого льоду не відчувалося. Шеала де Танкарвіль, дослідниця, відразу знайшла чимало спільних тем із дослідницею Ассіре вар Анагід, а Фрінгілла відчула симпатію до веселої Трісс Мерігольд. Розмову супроводжувало елегантне поїдання устриць. Не їла тільки Сабріна Ґлевіссіг, гідна дочка кедвенських лісів, яка дозволила собі висловити презирливу думку про «слизьке паскудство» й бажання з’їсти шматочок холодної оленини зі сливами. Філіппа Ейльгарт, замість того щоб відреагувати на образу гордовитим холодом, потягнула за шнурок дзвінка, й за хвильку безшелесна й майже непомітна служба доставила м’ясо. Здивування Фрінгілли було величезним. Що ж, — подумала вона, — скільки країв, стільки звичаїв.

Телепорт між колонами засяяв і відчутно завібрував. На обличчі Сабріни Ґлевіссіг з’явилося безмірне здивування. Кейра Мец випустила на лід ніж й устрицю. Трісс стримала дихання.

З порталу виступили три чародійки. Три ельфійки. Одна із волоссям кольору темного золота, одна кіноварно-руда й одна круково-чорна.

— Привіт, Франческо, — сказала Філіппа. У голосі її не відчувалися емоції, які буяли в очах — швидко, утім, примружених. — Привіт, Йеннефер.

— Я отримала привілей зайняти два крісла у ложі, — мелодійно сказала названа Франческою темно-золота ельфійка, безсумнівно зауваживши здивування Філіппи. — Оце мої кандидатки. Всім вам відома Йеннефер з Венґерберга. І пані Іда Емен еп Сівней, Ен Севгерне з Синіх гір.

Іда Емен легенько нахилила руду голівку, шелеснула легкою, нарцисово-жовтою сукнею.

— Відчуваю, — роззирнулася Франческа, — що ми вже у зборі?

— Бракує тільки Вільгефорца, — просичала тихо, але із явною злістю Сабріна Ґлевіссіг, косо дивлячись на Йеннефер.

— І прихованих у підземеллях скойа’таелів, — пробурмотіла Кейра Мец. Трісс заморозила її поглядом.

Філіппа зробила представлення. Фрінгілла із цікавістю приглядалася до Франчески Фіндабайр, Еніди ан Гленна, Маргаритки з Долин, славетної королеви Дол Блатанна, володарки ельфів, які недавно віднайшли свою країну. Оповістки про красу Франчески, вирішила Фрінгілла, не були перебільшенням.

Рудоволоса, із великими очима Іда Емен викликала явний інтерес у всіх, не виключаючи обох магічок з Нільфгарду. Вільні ельфи з Синіх гір не підтримували жодних стосунків не тільки із людьми, а навіть із тими побратимами, хто жив від людей неподалік. А нечисленні серед ельфів Aen Saevherne, Відаючі, були легендарною загадкою. Мало хто навіть серед ельфів міг похвалитися близьким контактом із Ен Северне. Іда вирізнялася у групі не лише кольором волосся. У біжутерії її не було ані унції коштовного металу, ані карату каміння — носила вона виключно перлини, корали й бурштин.