Розділ 6

Утім, очевидним чином найбільші емоції пробуджувала третя прибула чародійка, Йеннефер, із вороново-чорним волоссям, одягнена у біле й чорне, яка, попри первинне враження, ельфійкою не була. Її з’ява у Монтекальво мала виявитися потужною і не для всіх милою несподіванкою. Фрінгілла відчувала ауру антипатії і ворожості, що аж била від декого з магічок.

Коли їй представили нільфгардських чародійок, Йеннефер затримала на Фрінгіллі свої фіалкові очі. Очі були заморені, із темними колами під ними, й навіть макіяж не міг те приховати.

— Ми знайомі, — заявила вона, торкаючись прип’ятої до оксамитки обсидіанової зірки.

У залі раптом запала важка, сповнена вичікування тиша.

— Ми вже бачилися, — повторила Йеннефер.

— Не пригадую, — Фрінгілла витримала той погляд.

— Я не дивуюся. Утім, у мене добра пам’ять на обличчя і фігури. Я бачила тебе з гори Содден.

— Тоді й мови не може бути про помилку, — Фрінгілла Віго гордовито підвела голову, повела очима по всіх. — Я була під горою Содден.

Філіппа Ейльгарт випередила відповідь.

— Я теж там була, — промовила. — І теж багато чого пам’ятаю. Утім, мені не видається, що надмірне напруження пам’яті й непотрібне порпання у ній могло б принести нам якусь користь тут, у цій залі. Тому, що ми маємо намір тут розпочати, більше додасть забуття, пробачення і об’єднання. Ти згодна зі мною, Йеннефер?

Чорноволоса чародійка відкинула з чола кручені локони.

— Коли я довідаюся нарешті, що ви маєте тут намір розпочати, — відповіла, — тоді я й відповім тобі, Філіппо, із чим я погоджуюся. А із чим — ні.

— У такому разі найліпше буде, якщо ми розпочнемо без зволікань. Прошу, пані, займайте місця.

Місця за круглим столом — окрім одного — були позначені. Фрінгілла сиділа поряд із Ассіре вар Анагід, маючи праворуч від себе власне оте порожнє крісло, й воно відділяло її від Шеали де Танкарвіль, за якою зайняли місця Сабріна Ґлевіссіг і Кейра Мец. Ліворуч від Ассіре сиділи Іда Емен, Франческа Фіндабайр і Йеннефер. Точно навпроти Ассіре всілася Філіппа Ельгарт, справа від якої була Маргарита Ло-Антіль, а зліва — Трісс Мерігольд.

Усі стільці мали поручні, різьблені у вигляді сфінксів.

Філіппа розпочала. Повторила привітання і відразу перейшла до справи. Фрінгілла, якій Ассіре детально розповідала про попереднє зібрання ложі, не довідалася зі вступу нічого нового. Також не здивували її ані складені усіма чародійками декларації про вступ до конвенту, ані перші голоси у дискусії. Була вона лише трохи збентежена, бо ті перші голоси торкалися війни, яку Імперія вела із Нордлінгами, особливо нещодавно розпочатої операції у Соддені й Брюґґе, під час якої імператорські війська зіткнулися у сутичках із армією Темерії. Попри задекларовану аполітичність конвенту чародійки не могли приховати своїх поглядів. І декого з них дуже непокоїла присутність Нільфгарду біля їхніх брам. Фрінгілла ж мала змішані відчуття. Готова була закластися, що настільки навчені особи повинні розуміти, що Імперія несе Півночі культуру, добробут, порядок і політичну стабільність. Утім, вона не знала, як би сама реагувала, якби ті чужі війська наближалися до її дому.

Утім, схоже, що Філіппі Ейльгарт було вже досить дискусії про військові справи.

— Результату війни ніхто не в змозі передбачити, — сказала. — Більше того, спроби таке передбачити абсолютно позбавлені сенсу. Гляньмо, врешті, на ці речі тверезим оком. По-перше, війна не є аж таким вже великим злом. Я б більше побоювалася результатів перенаселення, яке на цьому етапі розвитку рільництва й промисловості означало б тотальну поразку від голоду. По-друге, війна — то продовження політики володарів. Скільки з тих, що правлять нині, буде жити за сто років? Жоден, вочевидь. Скільки династій виживе? Неможливо передбачити. Теперішні суперечки — територіальні, династійні, теперішні амбіції і теперішні надії через сто років стануть порохом і пилом хронік. А якщо ми не захистимо себе, якщо дамо втягнути себе у війну, від нас також залишиться лише порох і пил. Але якщо ми глянемо над знаменами, якщо закриємо вуха від бойових та патріотичних вигуків, то ми виживемо. А ми мусимо вижити. Мусимо, бо ми несемо відповідальність. Не щодо королів і їхніх партикулярних, завужених до одного королівства інтересів. Ми відповідаємо за світ. За прогрес. За зміни, які той прогрес несе. Відповідаємо ми за майбутнє.

— Тіссая де Фрьес вважала інакше, — сказала Франческа Фіндабайр. — Їй завжди йшлося про відповідальність перед простими, звичайними людьми. Не про майбутнє, а про тут і зараз.

— Тіссая де Фрьес померла. Якби була живою, то була б із нами.