Розділ 6

— А ота Ассіре вар Анагід? І та друга нільфгардка, із якою ми познайомимося у Монтекальво?

— Я мало про них знаю, — легенько посміхнулася Франческа. — Але як тільки я їх побачу, то буду знати більше. Як тільки побачу, у що і яким чином вони вдягнені.

Іда Емен змружила підмальовані повіки, але стрималася від запитання.

— Залишається нефритова статуетка, — сказала через хвильку. — Все ще непевна й загадкова фігурка з нефриту, згадку про яку також можна віднайти у «Ithlinnespeath». Вважаю, уже час, аби дати їй висловитися. І дати їй зрозуміти, що її чекає. Допомогти тобі із декомпресією?

— Ні. Зроблю це сама. Знаєш, як реагують на розпаковування. Чим менше буде свідків, тим менше постраждає її самолюбство.

***

Франческа Фіндабайр іще раз перевірила, чи усе подвір’я щільно ізольоване від решти палацу охоронним полем, що заслоняло картинку та тлумило звуки. Вона запалила три чорні свічки, всаджені у свічники із увігнутими дзеркальними рефлекторами. Свічники стояли у місцях, визначених коловим малюнком мозаїчної підлоги, що зображував вісім знаків Вікка, ельфійського Зодіаку, на символах, які позначували Беллетейн, Ламмас і Йуле. Всередині зодіакального кола мозаїка витворювала коло друге, менше, всіяне магічними символами: воно оточувало пентаграму. На трьох символах меншого кола Франческа встановила невеличкі залізні триноги, а на них обережно розмістила три кристали. Шліф споду кристалів відповідав формі закінчення триноги, через що укладення їх природним чином мусило виявитися точним, але Франческа все одно кілька разів усе перевірила. Воліла не ризикувати із помилкою.

Неподалік шумів фонтан, вода бризкала з мармурового глечика, який тримала мармурова наяда, чотирма струменями спадала до чаші, колихала листя латаття, між яким нишпорили золоті рибки.

Франческа відкрила шкатулку, вийняла з неї маленьку, виконану з нефриту, слизьку на дотик фігурку, поставила її точнісінько усередині пентаграми. Відступила, ще раз заглянула до грімуару, що лежав на столику, глибоко вдихнула, підняла руки й промовила закляття.

Свічки миттєво запалали яскравіше, грані кристалів зблиснули й послали в усі боки смуги світла. Смуги ті зосередилися на фігурці, яка відразу змінила колір — із зеленої стала золотою, а за мить — прозорою. Повітря затремтіло від магічної енергії, що била в захисні екрани. Одна зі свічок вистрелила іскрами, по підлозі затанцювали тіні, мозаїка почала жити, змінюючи форми. Франческа не опускала рук, не переривала інвокації.

Фігурка блискавично росла, пульсуючи, змінювала структуру й форму, наче хмара диму, що повзла підлогою. Світло, що стріляло з кристалів, прошивало дим, у смугах сяйва з’явився рух і матерія, що все твердішала. Ще мить, і в центрі магічного кола з’явилася людська фігура. Постать чорноволосої жінки, яка безвладно лежала на підлозі.

Свічки розквітли смужками диму, кристали гаснули. Франческа опустила руки, розслабила пальці й витерла піт з чола.

Чорноволоса жінка на полу звинулася у клубок і почала кричати.

— Як тебе звуть? — запитала звучно Франческа. Жінка напружилася, завила, притискаючи обидві руки до низу живота.

— Як тебе звуть?

— Йе… Йеннеф… Йенефееееер!!! Ааааа…

Ельфійка відчула полегшення. Жінка все ще скручувалася, вила, стогнала, била кулаками в підлогу, пробувала проблюватися. Франческа чекала терпляче. І спокійно. Жінка, яка ще мить тому була нефритовою статуеткою, страждала, це було помітно. І нормально. Але мозок вона мала неушкоджений.

— Ну, Йеннефер, — сказала вона за хвильку, перериваючи її стогони. — Може, вже досить, га?

Йеннефер із явним зусиллям підвелася навколішки, витерла ніс передпліччям, роззирнулася безумно. Погляд її пройшовся по Франчесці, наче ельфійки взагалі не було на дворі, а затримався він й ожив тільки при виді води у фонтані. Підповзши із чималим напруженням, Йеннефер перевісилася через край фонтана і з плюскотом повалилася у чашу. Закашлялася, почала фиркати, кашляти й плювати, нарешті, розгортаючи латаття, навкарачки дісталася до мармурової наяди й присіла, спираючись спиною на цоколь. Вода сягала їй до грудей.

— Франческа, — пробурмотіла, торкаючись обсидіанової зірки на шиї і дивлячись на ельфійку трохи притомнішим поглядом. — Ти…