Дорога

— Стільки ж, скільки тобі. Може, трохи старший.

— Ви їх не з'їли?

— Ні.

— Ви людей не їсте?

— Ні. Ми не їмо людей.

— І я можу піти з вами?

— Так, ти можеш піти з нами.

— Добре, я піду.

— От і добре.

Вони пішли в глиб лісу, чоловік присів і став розглядати сіру кістляву фігуру, накриту листом фанери.

— Це все ваші ковдри?

— Так.

— А чемодан? Твій?

— Мій.

Чоловік випростався, глянув на хлопчика:

— Чому б тобі не піти на дорогу і не почекати мене там? Я сам принесу ковдри і все інше.

— А що буде з моїм татом?

— А що з ним може бути?

— Не можна ж його так залишити!

— Можна.