Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

«Супер, — подумав я. — Прекрасно. Ніхто й не казав, що буде легко».

— Деннісе, мені так шкода, — прочитавши емоції на моєму обличчі, сказала Лі.

— Та ні, все нормально, — відчинивши дверцята, я знову виконав свій номер із кумедним сповзанням додолу.

— Обережно, — занепокоєно попередила Лі. Вона йшла, обіймаючи мене за стан, поки я повільно милицював крізь сніг до воріт. — Не забувай про ногу.

— Так, матусю, — підсміюючись, сказав їй я. Уже біля воріт я став до них боком, щоб мати змогу нахилитися праворуч і не навантажувати хвору ногу. Перехилений у снігу, з лівою ногою в повітрі, ліва рука тримається за милиці, права — за ручку підіймання воріт… вигляд у мене, певно, був як у циркового акробата. Я потягнув і відчув, що ворота трохи піддаються… але не зовсім. Лі мала рацію, до землі вони примерзли добряче. Чутно було, як потріскує лід.

— Хапайся й допомагай, — сказав я.

Лі поклала обидві долоні на мою праву руку, й ми потягли разом. Потріскування стало трохи гучнішим, проте впертий лід усе одно не відпускав основи воріт.

— Майже подужали, — сказав я. Права нога неприємно щеміла, по щоках заструменів піт. — Я рахуватиму. На рахунок «три» вкладай усю силу. Зрозуміла?

— Так.

— Раз… два… три!

Ворота вискочили з крижаного полону, і це сталося раптово, з абсурдною вбивчою легкістю. Вони злетіли догори на своїх напрямних, і мене гойднуло назад, а милиці розлетілися. Ліва нога підігнулася піді мною, і я впав на неї. Глибокий сніг трохи пом’якшив падіння, та все одно біль прошив мене сріблястою блискавкою, що пробіглася від стегна до скронь і назад, донизу. Я зціпив зуби, тамуючи крик, заледве стримуючи його, і тут у сніг біля мене впала навколішки Лі. Вона обійняла мене за плечі.

— Деннісе? Як ти?

— Поможи встати.

Тягнути довелося їй, і ми обоє засапалися, наче бігуни на дистанції, поки я знову зіп’явся на ноги, спираючись на милиці. Тепер вони дуже були мені потрібні. Ліва нога агонізувала.

— Деннісе, ти не зможеш витискати зчеплення в тій вантажівці…

— Зможу. Лі, допоможи мені залізти в кабіну.

— Ти блідий, наче привид. Я думаю, треба їхати до лікаря.

— Ні. Допоможи залізти.

— Деннісе…

— Лі, допоможи мені залізти!