Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Та звісна річ. Але, Деннісе, вона отямиться. Стежка справжнього кохання ніколи не буває рівною, але вона прийде до тями, не хвилюйся. Як побачиш її знову, передай, що я подзвоню. Чи поговорю з нею, коли канікули скінчаться.

Я подумав, чи не сказати йому, що Лі просто зараз у Каліфорнії, та вирішив за краще змовчати. Цікаво, як цей новий підозріливий Арні сприйняв би те, що я цілувався з дівчиною, яку він планував узяти за дружину, що обіймав її… що вже потроху закохувався в неї.

— Деннісе, глянь! — закричав Арні, тицяючи пальцем на екран телевізора.

Там знову показували Таймс-Сквер. Тамтешня юрба була велетенським — і ще не до кінця розпухлим — організмом. Годинник показував щойно по пів на дванадцяту. Старий рік згасав.

— Ти диви на цих гівнярів!

Захихотівши тим своїм радісним пронизливим смішком, він допив пиво й пішов униз по нову упаковку. А я сидів у кріслі й думав про Велча і Реппертона, Трелоні, Стентона, Ванденберга і Дарнелла. Думав про те, як Арні — чи той, на кого він перетворився, — вважав, що між ним і Лі, як між двома закоханими, виникло дрібне непорозуміння, але наприкінці навчального року вони одружаться, як у всіх тих бріолінових баладах про кохання з франтуватих п’ятдесятих.

І Господи Боже, які ж велетенські по мені бігли мурашки.

Ми зустріли Новий рік.

Арні приніс кілька святкових хлопавок — із тих, які бахкають, і висипається хмара крихітного серпантину. Ми сказали тост за сімдесят дев’ятий і ще трохи поговорили на нейтральні теми, такі як прикрий виліт «Філліз» із «плей-оф» і шанси «Стілерів» дійти до Суперкубка.

Миска з попкорном майже спорожніла, у ній залишалися самі нерозкриті зернята й обгорілі хвостики, коли я взяв розмову в свої руки й поставив запитання, якого доти уникав.

— Арні? Як думаєш, що сталося з Дарнеллом?

Він гостро на мене зиркнув і перевів погляд на екран телевізора, де танцювали парочки з новорічним конфеті у волоссі. І відпив ще трохи пива.

— Люди, з якими він вів бізнес, заткнули йому рота, щоб він усіх не здав. Я думаю, сталося саме це.

— Ті люди, на яких він працював?

— Вілл завжди казав, що південна мафія — це жах, — відповів Арні, — але колумбійці ще гірші.

— А хто ці…

— Колумбійці? — Арні цинічно розсміявся. — Кокаїнові ковбої, ось хто такі колумбійці. Вілл колись твердив, що вони тебе вб’ють, якщо ти навіть не так глянеш на одну з їхніх жінок — а іноді вб’ють, навіть якщо нормально глянеш. Може, це колумбійці його порішили. Там такий гармидер був, що, скоріш за все, вони.

— Ти возив для Дарнелла кокс?

Він знизав плечима.

— Я возив для Дарнелла всяке. Коку перевозив лише раз чи двічі, і слава Христу, що мене взяли з неоподаткованими цигарками, а не з чимось гіршим. Мене спіймали на гарячому. Херово. Але якби ситуація склалася так само, то я б, мабуть, знов поїхав. Вілл був брудним засмальцьованим старим сучим сином, але в чомусь він був нормальний, — його очі затуманилися, стали дивними. — Ага, у чомусь він був нічого так. Але забагато знав. Ось чому його пустили в розпил. Він забагато знав… і рано чи пізно щось би вибовкав. Мабуть, то колумбійці. Шизики йобнуті.