Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Он він, на підлозі. Впустивши трубку, Вілл поповзом подався до нього.

Крістіна знову наближалася; проревівши через газон, вона вдарила в стіну будинку. І цього разу вся стіна не витримала — розлетілася шрапнеллю скла й поламаних планок, а жахіття стало неймовірною реальністю — пом’ятий та увігнутий Крістінин капот опинився в Вілловій вітальні, вона була в будинку, він чув запах вихлопу й розжареного двигуна.

Зачепившись чимось у днищі, Крістіна поїхала назад, геть із ощетиненої діри, зі скреготом видираючи дошки. Її передній край був ущент понівечений і припорошений снігом та тиньком. Але за кілька секунд вона повернеться, і тепер уже може… може просто…

Вілл підхопив аспіратор і наосліп, не розбираючи дороги, помчав до сходів.

Він устиг піднятися лише до середини, коли гаркотливе гурчання двигуна долинуло знову, і він обернувся, щоб подивитися, радше всім тілом хилячись на поруччя, а не беручись за нього.

Те, що відкривалося з висоти сходів, більше нагадувало нічне жахіття. На очах у Вілла Крістіна перетнула засніжений газон, її капот злетів догори, тож тепер передній край нагадував пащу велетенського червоно-білого алігатора. А тоді вона знову вдарила в будинок, цього разу на швидкості понад сорок миль на годину, і капот взагалі відлетів геть. Її фари люто світили, промені стрибали вгору, а наступної миті вона вже була всередині, у його будинку, залишивши позаду рвану діру в стіні. На килим, наче чорна перетята артерія, звисав електричний кабель. Хмарки утеплювальної скловати, яку занесло всередину, танцювали на холодному вітрі, немов насіння кульбабок.

Вілл закричав, але крізь ревіння двигуна не почув власного крику. Глушник «Сірз», який поставив їй Арні (одна з тих небагатьох деталей, які він справді міняв власноруч, ні в тин ні в ворота подумав Вілл), звисав із зовнішнього підвіконня будинку, а разом з ним залишилася й більша частина вихлопної труби.

«Фурія» проревіла через усю вітальню, перекинула велике м’яке крісло, у якому полюбляв сидіти Вілл, і воно впало на бік, наче мертвий поні. Підлога під Крістіною тривожно порипувала, і голос у Вілловій свідомості волав: «Так! Проломися! Проломися! Скинь проклятущу гадюку в підвал! Побачим, як вона звідтам вилізе!» І уява намалювала тигра в ямі, яку викопали й замаскували листям та гілляччям підступні аборигени.

Але підлога не провалилася — принаймні поки що вона трималася.

Крістіна з ревом мчала через вітальню до нього. За собою вона лишала на килимі зигзаги обліплених снігом шин. Вона врізалася в сходи. Вілла відкинуло на стіну. Аспіратор випав з руки й покотився, перекидаючись, по східцях аж додолу.

Крістіна здала назад через усю кімнату; гучно протестували, угинаючись під нею, мостини підлоги. Заднім кінцем вона зачепила телевізор «Соні», і кінескоп розлетівся на друзки. І знову вона з гарчанням полетіла вперед, і знову вдарила в сходи збоку, трощачи планки й видовбуючи тиньк. Вілл відчував, що уся конструкція під ним стала нестійкою. Було жахливе відчуття похилості. На якусь мить Крістіна опинилася просто під ним; він бачив масткі нутрощі відсіку її двигуна, відчував жар, яким пашів восьмициліндровий. Вона знову рушила назад для розгону, і Вілл заходився видряпуватися сходами вище, знемагаючи від браку повітря, роздираючи собі товсту сосиску, що була в нього замість горла. Очі лізли з орбіт.

Горішнього майданчика він досяг за мить до того, як Крістіна знову люто вгатилася в стіну, перетворивши середину сходів на руйновище. Довжелезний уламок дошки впав у її двигун. Його затягло у вентилятор, і той виплюнув назовні грубо змелену тирсу та дрібніші скалки. Увесь будинок просмердівся бензином і вихлопами. У Віллових вухах стояв дзвін від важкого грому того двигуна, що не знав пощади.

Вона знову дала задній хід. Її шини вже прогризли в килимі нерівні борозни. Просуваючись коридором, Вілл думав: «Горище. На горищі буде безпечно. Так, го… о Боже… о Боже… о Господи…»

Останній біль спостиг його гострим шпичаком раптовості. У серце неначе встромилася бурулька. Ліву руку паралізувало від болю. І повітря вдихнути не було як; груди здіймалися безрезультатно. Він поточився назад. Одна нога затанцювала над порожнечею, і Вілл упав спиною вниз на сходи, зробив два карколомні перевороти через голову, безпорадно розкинувши руки й ноги. Синій халат лопотів і тріпотів.

Він приземлився лантухом біля підніжжя сходів, і на нього налетіла Крістіна: ударила його, від’їхала, ударила знову, зламала товсту балясину поруччя, неначе гілочку, здала назад, ударила Вілла знову.

Під мостинами підлоги дедалі гучніше бурмотіли перекладини опор: вони розколювалися й угиналися. На мить Крістіна зупинилася посеред кімнати, неначе дослухаючись. Дві її шини були спущені, третя наполовину злізла з колеса. Лівий борт був увігнутий, сяючи величезними залисинами здертої фарби.

Зненацька важіль передач опустився до заднього ходу. Двигун заревів, і вона кулею перелетіла кімнату та вискочила у рвану діру, проламану в стіні будинку Вілла Дарнелла; її нижній кінець опустився на кілька дюймів і загрібав сніг. Шини забуксували, знайшли поверхню й витягли її. Вона кульгаво поїхала задом по дорозі, двигун харчав і шпортався, довкола синім туманом висів дим, крапало й бризкало навсібіч масло.

Уже на дорозі вона розвернулася в бік Лібертівілля. Важіль коробки передач вибрав положення «УПЕРЕД». Спершу пошкоджена трансмісія не реагувала, та потім, коли це нарешті сталося, Крістіна поволі покотила, віддаляючись від будинку. А позаду на збитий колесами сніг падала широка смуга світла, що зовсім не нагадувала за формою охайний прямокутник вікна, який лягає на землю. Химерним і дивним був той обрис світла на снігу.

Крістіна рухалася повільно, прокладала собі шлях вулицею, западаючи з боку на бік, наче дуже старий п’яниця. Сніг усе сипав і сипав навскісними лініями на вітрі.

Одна фара, розбита під час останнього нищівного набігу, блимнула і ввімкнулася.