Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Майкл не відпустив, але затиск послабив.

— Я покажу тобі ширшу перспективу, — сказав він. — Так, до аеропорту далеко добиратися, але за той самий четвертак, за який ти доїжджаєш до Дарнелла, ти доїдеш і сюди. Є паркувальні гаражі й ближче, але в місті більше випадків крадіжок і вандалізму. А в аеропорту навпаки — доволі безпечно.

— На відкритих паркінгах безпечно не буває.

— По-друге, там дешевше, ніж у міських гаражах, і набагато дешевше, ніж у Дарнелла.

— Суть не в тому, і ти це знаєш!

— Може, ти й правий, — сказав Майкл. — Але ти, Арні, дечого не помічаєш. Не помічаєш справжньої суті.

— Ну, припустімо, ти скажеш мені, у чому ж справжня суть.

— Добре. Скажу, — на хвильку Майкл примовк, невідривно дивлячись на сина. А коли знову заговорив, голос у нього звучав тихо й рівно, майже так само мелодійно, як його програвач. — Разом із відчуттям розумності ти, схоже, повністю втратив розуміння перспективи. Тобі майже вісімнадцять, випускний клас школи. Я думаю, ти вирішив не йти в Горлікс; я бачив університетські брошури, які ти приніс додому…

— Так, я не піду в Горлікс, — сказав Арні. Судячи з голосу, він уже трохи заспокоївся. — Після всього цього точно ні. Ти навіть не уявляєш, як сильно мені хочеться звідси вирватися. Хоча, може, і уявляєш.

— Так, уявляю. Та може, воно й на краще. Це краще, ніж постійне тертя між тобою і твоєю матір’ю. Я тільки одного прошу — не кажи їй поки що; зачекай, поки не настане час подавати заяву на вступ.

Арні знизав плечима, ні так, ні сяк нічого не обіцяючи.

— Ти забереш свою машину з собою в університет, якщо на той час вона ще їздитиме…

— Вона їздитиме.

— …і якщо в цьому університеті першокурсникам дозволятимуть тримати машини на кампусі.

Арні розвернувся до батька, такий здивований, що аж трохи влігся його тліючий гнів. Здивований і стривожений. Про те, що можливий і такий варіант, він ніколи не думав.

— Я не піду в універ, де мені не дозволятимуть тримати власний транспорт, — показав він терплячим учительським тоном, наче вчитель перед класом розумово відсталих дітей.

— От бачиш? — спитав Майкл. — Вона права. Вибирати собі коледж на підставі того, як у ньому ставляться до першокурсників і машин, — це абсолютно нераціонально. Ти став одержимий цією машиною.

— Я й не сподівався, що ти зрозумієш.

Майкл на секунду міцно стиснув губи.

— Хай там як, що таке з’їздити в аеропорт автобусом, щоб забрати свою машину, якщо ти хочеш кудись повезти Лі? Так, погоджуюсь, це незручність, але не особливо велика. Це значить, що ти не будеш її використовувати, якщо в цьому не буде потреби, це по-перше, а по-друге — заощадиш гроші на бензин. Твоя мати зможе святкувати свою маленьку перемогу, їй не треба буде дивитися на машину. — Майкл зробив паузу, та потім знову всміхнувся своєю сумною усмішкою. — Вона не вбачає в цьому марної трати грошей, ми з тобою обидва це знаємо. Вона вбачає в цьому твій перший рішучий крок на відокремлення від неї… від нас. Мабуть, вона… от чорт, я не знаю.