Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Арні. Будь ласка.

Арні вихором розвернувся. На якусь мить здалося, що він упритул наблизився до межі, за якою чорнота вечора стане тотальною, і от-от вдарить батька.

Та потім напруга в його тілі дещо вляглася, і він прихилився спиною до машини, торкаючись її лівою рукою, погладжуючи, неначе набирався від неї сили.

— Гаразд, — сказав він. — Чого ти хочеш?

Майкл розтулив рота, однак завагався, наче не знаючи, як продовжити. Вираз безпорадності — він був би кумедним, якби не був таким похмуро-жахливим — наповз на його обличчя. Неначе він постарів, посірів і виснажився по краях.

— Арні, — сказав він, ніби виштовхуючи слова проти сили, величезного опору інертності. — Арні, мені дуже прикро.

— Ага, — Арні знову відвернувся, відчиняючи дверцята водія. З салону виплив приємний запах доглянутої машини. — Я це побачив, коли ти за мене вступився.

— Будь ласка. Для мене це все важко. Важче, ніж ти думаєш.

Щось у його голосі змусило Арні обернутися. Очі в його батька були нещасні й сповнені відчаю.

— Я не казав, що хотів вступитися за тебе, — мовив Майкл. — Знаєш, її я теж можу зрозуміти. Я бачив, як ти на неї тиснув, рішуче налаштований будь-що домогтися свого…

Арні грубо реготнув.

— Точнісінько як вона, іншими словами.

— Твоя мати зараз переживає період змін, — тихо промовив Майкл. — І він їй жахливо важко дається.

Арні закліпав очима, спершу навіть не зрозумівши слів, що він тільки-но почув. Неначе його батько зненацька звернувся до нього поросячою латиною; до теми їхньої розмови ці слова, здавалося, мали не більше стосунку, ніж рахунки бейсбольних матчів.

— Щ-що?

— Зміни. Вона перелякана, і забагато п’є, і часом потерпає від фізичного болю. Нечасто, — уточнив Майкл, помітивши стривожений вираз на обличчі Арні. — І вона ходила до лікаря, і це просто зміни, не більше. Але вона в емоційному роздраї. Ти її єдина дитина, і в такому стані, як зараз, вона розуміє тільки те, що хоче тобі добра, байдуже, якою ціною.

— Вона хоче, щоб усе було так, як вона хоче. Але це не дивина. Вона завжди хотіла, щоб так було.

— Те, що вона вважає, буцімто добро для тебе — це те, що вона вважає слушним, само собою зрозуміло, — сказав Майкл. — Але чому ти вважаєш, що ти набагато інакший? Чи кращий? Ти хотів її притиснути, і вона це зрозуміла. Я теж.

— Вона перша почала…

— Ні, це почав ти, коли привіз додому цю машину. Ти знав, що вона думає з цього приводу. І вона має рацію ще в одному. Ти змінився. З того першого дня, коли ти прийшов додому з Деннісом і сказав, що купив машину; ось коли це почалося. Думаєш, її це не засмутило? Чи мене? Коли твоя дитина починає демонструвати риси особистості, про існування яких ти навіть не здогадувався?