Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Отож-бо, — погодився Арні.

Ще одний мерехтливий знак, який сповіщав, що дві ліві смуги — для паркування, праві смуги — для виїзду. На в’їзді до паркінгу дорога знову розгалужувалася. Праворуч були автоматичні ворота, де можна було купити талон на нетривале паркування. Ліворуч стояла скляна будка, де сидів черговий паркувального майданчика, дивився маленький чорно-білий телевізор і курив сигарету.

Арні зітхнув.

— Може, ти й правий. Може, це в усіх розуміннях найкраще рішення.

— Авжеж, це так, — полегшено сказав йому Майкл. Зараз Арні більше був схожий на себе колишнього, і той злісний вогник в його очах нарешті згас. — Десять місяців, і все.

— Так.

Він під’їхав до будки, і черговий, молодий хлопець у помаранчево-чорній шкільній кофтині з логотипом Лібертівілля на кишенях, відсунув убік скло й вихилився з віконця.

— Слухаю?

— Я б хотів талон на тридцять днів, — сказав Арні, засовуючи руку в кишеню по гаманець.

Майкл накрив його руку своєю.

— Я заплачу, — сказав він.

Арні обережно, але твердо відвів його руку вбік.

— Це моя машина, — сказав він. — Я сам за себе плачу.

— Я лише хотів… — почав Майкл.

— Я знаю, — відповів Арні. — Але я серйозно.

Майкл зітхнув.

— Я знаю, що ти серйозно. І ти, і твоя мати. Усе буде добре, якщо ти робитимеш, як я скажу.

Губи Арні вмить стислися, та потім він розсміявся.

— Ну… так, — сказав він.

Вони подивилися один на одного, та й розреготалися.