Лоліта

страждання, але не додають приваби деяким його одкровенням. Його

дивакуватiсть, звiсна рiч, важкувата. Численнi його випадковi вiдгуки про

мешканцiв та природу Америки є смiшнi. Вiдчайдушна чеснiсть, якою тремтить

його сповiдь, аж нiяк не позбавляє його вiдповiдальностi за диявольську

витонченiсть. Вiн ненормальний. Вiн не джентльмен. Але з яким чаруванням

спiвоча його скрипка пробуджує в нас нiжне спiвчуття до Лолiти, змушуючи нас

зачитуватися книгою, всупереч першому почуттю вiдрази до автора.

Як опис клiнiчного випадку, "Лолiтi" поза сумнiвом призначено стати

поряд iз класичними творами психiатричної лiтератури, й можна ручатись, що

за десять рокiв термiн "нiмфетка" буде в словниках та газетах. Як художнiй

витвiр, "Лолiта" виходить за межi покаянної сповiдi, але значно важливiшим

нiж її наукове значення та художня вартiсть мусимо визнати моральний вплив

її на серйозного читача, адже цей болючий аналiз поодинокого випадку мiстить

в собi й загальну мораль. Бездоглядна дiвчинка, зайнята собою мати,

розпалений хтивiстю манiяк - усi вони не тiльки кольористi персонажi єдиної

в своєму родi повiстi; вони, окрiм того, нас попереджають про небезпечнi

схиблення; вони вказують на всеможливi бiди. "Лолiта" мала б змусити нас

усiх - батькiв, соцiальних працiвникiв, педагогiв - iз якнайбiльшою

насторогою та проникливiстю вiддатися справi виховання здоровiшого поколiння

в надiйнiшому свiтi.