Повелителі мечів

На півдорозі один з мабденів страшно закричав, змахнув руками і полетів в зяючу порожнечу.

Вони прискорили крок, минули отвір в гігантських дверях; по сходах з блискучого світла пройшли в галерею з переливчастими мармуровими стінами і опинилися в напівтемному залі.

Корум став шукати срібні двері, через які проник до палацу, але пошуки його не увінчалися успіхом, хоча він обійшов нижню галерею

кілька разів.

Корум зрозумів, що двері зникли.

Раптово зал яскраво засвітився, і вадагський принц знову побачив жирного велетня, лежачого на купі покидьків. Мабдени-паразити снували по його тілу: під пахвами, по грудях, за вухами, в паху.

Велетень голосно розсміявся.

- От бачиш, Корум, який я добрий! Я виконав всі твої бажання. Ти навіть роздобув моє серце. На жаль! Я не можу дозволити тобі

понести його з собою. Без серця я втрачу владу над П’ятьма Вимірами. Видно, доведеться мені вставити його туди, де йому належить бути:

у свої груди! - Голова Корума поникла.

- Валет Мечів обдурив нас, - сказав він на смерть переляканим мабденським воїнам. І один з них відповів:

- Він використав тебе в своїх цілях, принц. Хіба ти не знав, що Аріох не міг сам забрати свого серця?

Валет розреготався, і його жирний живіт заходив ходором. Мабдени-паразити посипалися на підлогу.

- Щира правда! Ти зробив мені послугу, принц Корум! Серце кожного з Володарів Мечів знаходиться в такому місці, куди в першу чергу

немає доступу йому самому, щоб інші могли бути впевнені, що він не зазіхне на їхню владу.

Бачиш, Бог не може завоювати чужі володіння, не маючи серця. А тепер воно в мене буде, і я їх завоюю… або не завоюю… там видно буде.

- Значить, я допоміг тобі, думаючи, що… - Голос Корума припинився від хвилювання.

Від сміху Аріоха затряслася кам’яна підлога.

- Хороший жарт, правда? А тепер давай сюди моє серце, маленький вадаг!

Корум притулився до стіни і вихопив шпагу з піхов. Серце Аріоха було у нього в лівій руці, шпага - в правій.