Розділ «ІІІ Пол»

— Злізай з мене, Поле.

Він обережно розтиснув руки й плюхнувся на матрац. Пол стривожено спостерігав за Енні, поки вона рилася у своїй сумочці кольору хакі.

— Ні, - відразу сказав Пол, щойно розгледів у тьмяному, жовтому, підземельному світлі шприц із голкою. — Ні. Ні.

— Ой, леле, — вигукнула вона. — Ти вирішив, що в Енні сьогодні бякотний настрій. Можеш розслабитися , Поле.

Вона поклала шприц на підставку для телевізора.

— Це скополамін, наркотик на основі морфію. Тобі пощастило, що в мене взагалі є морфій. Я розповідала, як ретельно його охороняли на лікарняних складах. Я лишаю його тобі, бо тут дуже сиро і твої ноги можуть страшно розболітися, перш ніж я повернуся… Хвилиночку.

Вона змовницьки підморгнула Полу, і в цьому підморгуванні був якийсь тривожний підтекст. Так один конспіратор може підморгувати іншому.

— Ти кидаєш одну кукурікнуту попільничку, а я мотаюся, наче однорукий шпалерник. Зараз повернуся.

Вона піднялася нагору і незабаром повернулася з диванними подушками з вітальні та ковдрами з його власного ліжка. Вона поставила подушки за ним так, аби він міг більш-менш зручно сидіти. Але навіть крізь них просотувався гнітючий кам’яний холод, що тільки й чекав нагоди прослизнути до тіла та заморозити його.

На складаній підставці стояли три пляшки пепсі. Вона дістала відкривачку, що висіла в неї на зв’язці ключів, відкупорила дві й подала одну Полу. Свою вона перевернула догори дном і випила півпляшки, не відриваючись. Потім вона по-дамськи процідила крізь зуби відрижку, прикривши рота рукою.

— Нам треба поговорити, — заявила вона. — Або, скоріше, це я маю говорити, а ти маєш слухати.

— Енні, коли я сказав, що ти божевільна…

— Тихо! Ні слова про це. Може, ми поговоримо на цю тему пізніше. Але я не збираюся тебе ні в чому переконувати. Ти ж містер Розумака, який заробляє на життя вигадками. Усе, що я зробила, так це витягла тебе з розбитої машини, перш ніж ти замерз у ній на смерть, і наклала шини на твої бідні зламані ноги, і дала тобі ліки, щоби полегшити твої страждання, і доглядала за тобою, і вмовила тебе знищити погану книжку й написати найкращу. І якщо це божевілля, то відправ мене у жовтий дім.

«О, Енні, якби ж то це комусь вдалося», — подумав він і, перш ніж зміг зупинити себе, випалив:

— А ще ти, блядь, відрізала мені ногу!

Її рука зметнулася, як батіг, і голова Пола відкинулася вбік від ляпасу.

— Не лайся при мені, - наказала вона. — Мене гарно виховали, на відміну від тебе. Скажи спасибі, що я не відрізала твого прутня. А я, до речі, про це думала.

Він подивився на неї. Його шлунок похолов, наче хтось увімкнув морозильну камеру.

— Я знаю, Енні, - тихо мовив він.

Її очі широко розчахнулися, і якусь мить вона здавалася одночасно здивованою і винуватою — Неслухняна Енні замість Злої Енні.