Розділ «Майстер і Маргарита»

Арештований похитнувся, але запанував над собою, барва повернулася, він звів подих і відповів хрипко:

— Я зрозумів тебе. Не бий мене.

За хвилину він знову стояв перед прокуратором. Прозвучав тьмяний, хворий голос:

— Ім’я?

— Моє? — похапцем озвався арештований, усією істотою виявляючи готовість відповідати до пуття, не викликати більше гніву.

Прокуратор сказав неголосно:

— Моє — мені відоме. Не шукай дурнішого за себе. Твоє.

— Єшуа, — спішно відказав арештант.

— Прізвисько є?

— Га-Ноцри[49].

— Звідки ти родом?

— З міста Ґамали[50], — відповів арештант, головою вказуючи, що там, ген-ген, праворуч від нього, на півночі, є місто Ґамала.

— Якої ти крови?

— Я певно не знаю, — жваво відповів арештований, — я не пам’ятаю моїх батьків. Мені казали, що мій батько був сиріянин…[51]

— Де ти мешкаєш постійно?

— Я не маю постійного житла, — сором’язливо відповів арештант, — я подорожую з міста до міста.

— Це можна висловити коротше, одним словом — волоцюга, — сказав прокуратор і запитав: — Рідня є?

— Нема нікого. Я сам у світі.

— Чи знаєш грамоти?

— Так.