Розділ «Майстер і Маргарита»

Прокуратор сіпнув щокою й сказав тихо:

— Приведіть оскарженого.

Й одразу ж із садового майданчика під колони на балькон двоє леґіонерів увели та поставили перед кріслом прокуратора чоловіка років двадцяти семи[43]. Цей чоловік був одягнений в благенький та роздертий блакитний хітон[44]. Голова його була прикрита білою пов’язкою з ремінцем вколо лоба, а руки зв’язані за спиною. Під лівим оком у чоловіка був великий синець, а в куті рота — садно з запеклою кров’ю. Приведений з тривожною допитливістю дивився на прокуратора.

Той помовчав, тоді тихо запитав арамейською мовою[45]:

— То це ти підбурював народ зруйнувати єршалаїмський храм?[46]

Прокуратор при цьому сидів мов кам’яний, і лише губи йому ворушились ледь-ледь при вимові слів. Прокуратор був як кам’яний, тому що боявся хитнути головою, яка жахтіла пекельним болем.

Чоловік із зв’язаними руками трохи подався уперед і став говорити:

— Добрий чоловіче! Повір мені…

Та прокуратор, усе ще не ворухнувшись і нітрохи не піднісши голосу, відразу перебив його:

— Це мене ти називаєш добрим чоловіком? Ти помиляєшся. В Єршалаїмі всі шепочуть про мене, що я люта потвора, і се є щира правда. — Й так само монотонно додав: — Кентуріона Щуробоя сюди[47].

Усім здалося, ніби на бальконі посутеніло, коли кентуріон першої кентурії Марк, прозваний Щуробоєм, постав перед прокуратором. Щуробій був на голову вищий від найрослішого з вояків леґіону і такий широкий у плечах, що геть заступив ще невисоке сонце.

Прокуратор звернувся до кентуріона латинською мовою:

— Злочинець називає мене «добрий чоловік». Виведіть його звідси на хвилину, поясніть йому, як треба розмовляти зі мною. Але не калічити.

І усі, крім нерухомого прокуратора, провели поглядом Марка Щуробоя, який махнув рукою арештованому, показуючи, що той має слідувати за ним.

Щуробоя взагалі всі супроводили поглядом, хоч де б він появлявся, через його зріст, а ті, хто бачив його вперше, ще й через те, що обличчя кентуріона було знівечено: ніс його колись було розтрощено ударом германської палиці.

Прогуркотіли тяжкі чоботи Марка по мозаїці, зв’язаний пішов за ним беззвучно, повна мовчанка запала в колонаді, і було чути, як туркочуть голуби на майданчику в саду край балькона, та ще вода виспівувала свою хитросплетену приємну пісню у фонтані.

Прокуратора закортіло підвестися, підставити скроню під струмінь і так завмерти. Та він знав, що й це йому не зарадить.

Вивівши арештованого з-під колон до саду, Щуробій вийняв з рук в леґіонера, що стояв при підніжжі бронзової статуї, нагая і, злегка розмахнувшись, шмагнув арештованого по плечах. Рух кентуріона був недбалий та легкий, але зв’язаний миттю звалився додолу, наче йому підрубали ноги, захлинувся повітрям, барва збігла з його лиця й очі знетямились.

Марк однією лівою рукою, легко, мов порожнього лантуха, підняв у повітря поваленого, поставив його на ноги й промовив гугняво, кепсько вимовляючи арамейські слова:

— Римського прокуратора називати — ігемон[48]. Інакших слів не казати. Струнко стояти. Ти зрозумів мене, чи вдарити тебе?