«Німець», — подумав Берліоз.
«Англієць, — подумав Бездомний, — ач, і не гаряче йому в рукавичках».
А іноземець обвів поглядом високі кам’яниці, що квадратом облягали став, причому стало помітно, що бачить він цю місцину вперше й що вона його зацікавила.
Він зачепився поглядом за горішні поверхи, які сліпучо відбивали в шибках поламане сонце, що назавжди відходить від Михайла Олександровича, потім перевів його додолу, де шибки почали темніти надвечірнім присмерком, з чогось поблажливо посміхнувся, примружився, руки поклав на держак, а підборіддя на руки[14].
— Ти, Йване, — казав Берліоз, — дуже добре й сатирично зобразив, наприклад, народження Ісуса, сина Божого, але ж уся сіль у тому, що ще перед Ісусом народився цілий ряд синів Божих, як, скажімо, фінікійський Адоніс, фригійський Аттіс, перський Митра[15]. Коротко ж кажучи, жоден з них не народжувався, і нікого не було, в тому числі й Ісуса, і треба, щоб ти, замість народження чи, скажімо, приходу мудреців[16], описав безглузді плітки про це народження. Бо ж воно виходить із твоєї оповіді, що він таки справді народився!..
Тут Бездомний надався був спинити гикавку, яка геть його замучила, затамував подих, через що гикнув ще болісніше та гучніше, і цієї ж миті Берліоз урвав свою мову, бо іноземець раптом підвівся й попрямував до письменників.
Ті поглянули на нього з подивом.
— Пробачте мені будь ласка, — підійшовши, промовив він з іноземним акцентом, та не псуючи слів, — що я, хоч ми й не знайомі, дозволяю собі… але предмет вашої вченої бесіди настільки цікавий, що…
Тут він чемно зняв берета, і друзям не стало іншої ради, як підвестися та вклонитися.
«Ні, радше француз…» — подумав Берліоз.
«Поляк?..» — подумав Бездомний.
Слід додати, що на поета іноземець з перших слів справив огидне враження, а Берліозові радше сподобався, тобто не те щоби сподобався, а… як би висловитись… зацікавив, чи що.
— Дозвольте мені присісти? — чемно попросив іноземець, і приятелі якось мимоволі розсунулися; іноземець вправно вмостився поміж ними й відразу встряв у розмову.
— Якщо я не змилив слухом, ви зволили казати, що Ісуса не було на світі? — запитав іноземець, звертаючи до Берліоза своє ліве зелене око.
— Ні, ви не змилили слухом, — ґречно відповів Берліоз, — саме це я й казав.
— Ох, як цікаво! — вигукнув іноземець.
«І якого дідька йому треба?» — подумав Бездомний і насупився.
— А ви погоджувались із вашим бесідником? — запитав невідомець, обернувшись праворуч до Бездомного.
— На всі сто! — потвердив той, бо полюбляв висловлюватися пишномовно й фігурально.
— Оттака ловися! — вигукнув непрошений співрозмовець і, чомусь злодійкувато озирнувшись та приглушивши свій низький голос, сказав: — Даруйте мою нав’язливість, але я так зрозумів, що ви, поза всім іншим, ще й не вірите в Бога? — Він зробив наполохані очі й докинув: — Клянусь, я нікому не скажу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Майстер і Маргарита » автора Булгаков М. О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Майстер і Маргарита“ на сторінці 3. Приємного читання.