Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Він відвернувся від вікна і погляд його впав на ще один своєрідний предмет, що стояв на

захаращеному, вигнутому дугою серванті. Це було кам’яне погруддя вродливої, однак суворої

відьми у напрочуд химерному головному уборі. Дві штучки, схожі на золоті слухові трубки,

стирчали по обидва боки. Зверху в неї на голові був шкіряний пасок з парою блискучих синіх

крилець, а з другого такого самого паска, що оперізував чоло, звисала знайома жовтогаряча

редиска.

— Гляньте на це, — сказав Гаррі.

— Яка краса, — зіронізував Рон. — Дивуюся, що він не нап’яв цю штуку на весілля.

Вони почули, як грюкнули вхідні двері, і за мить по Гвинтових сходах видерся нагору

Ксенофілій. Його тонкі ноги були тепер у високих гумових чоботях, у руках він тримав тацю з

різнокаліберними чашками і паруючим чайничком.

— Ага, ти звернув увагу на мій улюблений винахід, — сказав він, подаючи тацю Герміоні,

й підійшов до Гаррі, що стояв біля погруддя. — За взірець я взяв голову прекрасної Ровіни

Рейвенклов. "Розум безмежний — це скарб величезний!"

Він показав на схожі на слухові трубки пристрої.

— Це руйносмикові сифони. Усувають усе, що заважає людині думати. Оце, — показав він

на крихітні крильця, — козлокосів пропелер, він стимулює піднесений стан свідомості. І

нарешті, — показав він на жовтогарячу редиску, — керована сливка для посилення здатності

сприймати надзвичайне.

Ксенофілій повернувся до таці з чаєм, яку Герміоні вдалося не дуже надійно притулити на