Гаррі Поттер і напівкровний принц

висунулося спочатку Слизорогове черево, а потім і він сам. Коли всі заходили в клас, його

пишні моржові вуса задерлися вгору над усміхненим ротом, і він особливо приязно привітав

Гаррі й Забіні.

Підвал, на диво, вже повнився випарами й химерними запахами. Гаррі, Рон і Герміона,

минаючи великі киплячі казани, з цікавістю принюхувалися. Четверо слизеринців сіли всі разом

за одним столом, а четверо рейвенкловців — за іншим. Це не залишало Гаррі, Ронові й Герміоні

вибору, крім як поділитися столом з Ерні. Вони вибрали той, що стояв найближче до

золотистого казана, з якого йшов такий спокусливий аромат, що Гаррі в житті такого не вдихав;

запах одночасно нагадував пахощі тістечка з мелясою, терпкий запах дерев’яного держака мітли

і щось таке квіткове, що він міг нюхати лише в “Барлозі”. Гаррі відчув, що дихає дуже поволі й

на повні груди, а дух цього відвару просякає його, наче п’янкий трунок. Його охопила безмежна

радість, він усміхнувся Ронові, і той теж розплився в лінивій усмішці.

— Отож, отож, отож, — торохтів Слизоріг, чия широка постать невиразно проглядалася

крізь хмари випарів. — Витягуйте терези, комплекти настійок і не забувайте про підручники

“Прогресивна методика зіллєваріння”...

— Пане професоре? — підняв руку Гаррі.

— Що, Гаррі, мій хлопчику?

— У мене нема ні книжки, ні терезів, нічого... і в Рона нема... розумієте, ми просто не

знали, що отримаємо право складати НОЧІ...

— Авжеж, професорка Макґонеґел щось таке згадувала... не журися, хлопчику, не журися.