Гаррі Поттер і напівкровний принц

захоплено розглядав колоду маґлівських мічених карт. Фред і Джордж обслуговували клієнтів. З

того боку вікна Геґрід стояв до них спиною і пильно стежив за вулицею.

— Сюди, швиденько, — сказав Гаррі, витягаючи з торби плащ-невидимку.

— Ой, Гаррі, я не знаю, — невпевнено глянула Герміона на місіс Візлі.

— Та швидше! — поквапив її Рон.

Вона ще мить вагалася, а тоді пірнула під плащ разом з Гаррі й Роном. Ніхто й не помітив,

як вони щезли; усі були захоплені товарами близнюків. Гаррі, Рон і Герміона швидко

протислися до дверей, та коли нарешті вийшли на вулицю, то Мелфой уже зник не менш

успішно, ніж вони самі.

— Він ішов отуди, — пробурмотів Гаррі тихесенько, щоб Геґрід, який щось мугикав собі

під ніс, їх не почув. — Пішли.

Вони подріботіли далі, зазираючи у вікна й двері крамничок, доки Герміона не вказала на

щось попереду.

— Це ж він, здається? — зашепотіла вона. — Завертає ліворуч?

— Нічого дивного, — прошипів Рон.

Мелфой озирнувся, а тоді шмигонув на алею Ноктерн і зник з очей.

— Швидше, бо загубимо його, — наддав ходи Гаррі.

— Буде видно наші ноги! — занепокоїлася Герміона, бо плащ унизу розвівався; з роками

їм ставало значно важче ховатися під ним утрьох.

— Ну то й що, — нетерпляче буркнув Гаррі, — треба спішити!