Гаррі Поттер і напівкровний принц

Але на алеї Ноктерн, де процвітала торгівля темними мистецтвами, було безлюдно. Вони

зазирали у вікна, але в жодній крамничці не було покупців. Гаррі припустив, що в ці небезпечні

й підозрілі часи було б ризиковано відверто купувати подібні темні витвори... чи принаймні

потрапляти комусь на очі під час такої спроби.

Герміона боляче вщипнула його за руку.

— Ой!

— Цс! Дивися! Він там! — видихнула вона йому у вухо.

Вони порівнялися з єдиною крамничкою на алеї Ноктерн, де колись бував Гаррі: “Борджин

і Беркс”, у ній торгували широким асортиментом зловісних речей.

Там поміж стелажів з черепами і старезними пляшками стояв спиною до них Драко

Мелфой; його було ледь видно за тією ж великою чорною шафою, у якій колись ховався Гаррі,

щоб уникнути зустрічі з Мелфоєм та його батьком. Судячи з Мелфоєвих жестів, він щось жваво

говорив. Власник крамниці, пан Борджин, згорблений чоловік з намащеним оливою волоссям,

стояв навпроти Мелфоя. Його обличчя виражало дивне поєднання обурення й страху.

— Якби ж то нам почути, що вони говорять! — зітхнула Герміона.

— Зараз почуємо! — схвильовано прошепотів Рон. — Чекайте...чорт...

У нього випали з рук кілька коробочок, поки він нишпорив у найбільшій.

— Дивіться, видовжені вуха!

— Супер! — зраділа Герміона, а Рон почав розкручувати довжелезні струни тілесного

кольору, підштовхуючи їх до дверей. — Ох, будемо сподіватися, що двері не занетурбовані...