Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Цілісіньке літо…

— Замовкніть! — урвав їх староста Персі.

— А як це ти отримав нову мантію? — знову причепився один із близнюків.

— Бо він — староста, — сказала мати з любов'ю. — Гаразд, любий, добре вчися, а як

приїдеш, пришли сову.

Вона поцілувала Персі в щоку, і він пішов. Тоді повернулася до близнюків:

— А ви обидва… дивіться мені, поводьтеся цього року чемно. Якщо я отримаю ще одну

сову з повідомленням, що ви… висадили в повітря туалет або…

— Висадили туалет? Та ми до нього й близько не підходимо!

— Але ідея чудова. Дякуємо, мамо.

— Нема чого реготати. І пильнуйте Рона.

— Нема плоблем, ми пло Лонцика подбаємо.

— Заткнися! — повторив Рон. Він був майже такий самий заввишки, як близнюки, а його

ніс іще й досі пашів від маминої хустинки.

— Гей, мамо, знаєш що? Вгадай, кого ми зустріли в поїзді?

Гаррі відсахнувся від вікна, аби ніхто не побачив, що він дивиться.

— Пам'ятаєш того чорнявого хлопця на вокзалі біля нас? Знаєш, хто то?

— Хто?

— Гаррі Поттер!

Гаррі почув голос маленької дівчинки.