Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— І так, і ні, — спокійно відповів Дамблдор. — Воно показує нам найглибше,

найсокровенніше бажання нашого серця — не більше й не менше. Ти ніколи не знав своїх

рідних, тому бачиш їх усіх навколо себе. Роналд Візлі, що завжди був у затінку своїх братів,

бачить себе найкращим з них усіх. Проте це дзеркало не дасть нікому ні знань, ні правди.

Траплялося, люди вмирали біля нього, заворожені побаченим, або божеволіли, не знаючи, чи все

це реально збудеться, чи ні.

Гаррі, завтра дзеркало перенесуть до іншого будинку, і я прошу тебе не шукати більше

його. Якщо ти колись натрапиш на нього знову, ти будеш уже готовий до цього. Не варто

поринати у мрії, забуваючи про життя, пам'ятай про це. Ну, а тепер, чому б тобі знову не

вбратися в цей чудовий плащ і не вернутися до спальні?

Гаррі підвівся.

— Пане… професоре Дамблдоре! Чи міг би я щось запитати?

— Звісно, бо ти вже запитав мене, — усміхнувся Дамблдор. — Але можеш поставити ще

одне запитання.

— А що бачите в цьому дзеркалі ви?

— Я? Я бачу себе з парою товстих вовняних шкарпеток у руці.

Гаррі здивовано глянув на нього.

— Мені ніколи не вистачає шкарпеток, — пояснив Дамблдор. — Ось іще одне Різдво

минає, а я не отримав жодної пари. Люди чомусь думають, що мені треба дарувати самі книжки.

Лише опинившись у ліжку, Гаррі збагнув, що Дамблдор, мабуть, був не зовсім щирим. Але