Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

корилися. Він ще й грав поганенько, тож фігури постійно давали йому різні поради, збиваючи

його з пантелику: "Не став мене туди, ти що, не бачиш — там його кінь? Піди ось ним, цією

фігурою можна пожертвувати".

Напередодні Різдва Гаррі лягав у ліжко, уявляючи різні завтрашні страви й забави і зовсім

не сподіваючись дарунків. Але, прокинувшись уранці, відразу побачив коло ліжка чималеньку

гору пакунків.

— Вітаю з Різдвом! — сонно пробурмотів Рон, коли Гаррі вискочив з ліжка й накинув на

себе халат.

— Тебе також! — відповів Гаррі. — Ти бачиш? Я маю дарунки!

— А ти чого сподівався, капусти? — здивувався Рон, повертаючись до своїх пакунків, яких

було значно більше, ніж у Гаррі.

Гаррі взяв верхній дарунок. Він був загорнутий у цупкий бурий папір, на якому виднів

абияк нашкрябаний напис: "Гаррі від Геґріда". Всередині була грубо обтесана дерев'яна дудка.

Геґрід, напевне, сам її вирізав. Гаррі дмухнув — пролунало щось подібне до ухкання сови.

У другому, малесенькому, пакуночку була записка.

"Ми отримали твого листа й посилаємо різдвяний подарунок. Дядько Вернон і тітка

Петунія".

До записки була приліплена скотчем монетка в п'ятдесят пенсів.

— Оце любов! — мовив Гаррі. Рон зацікавився монеткою.

— Дивно ! — вигукнув він. — Яка чудернацька форма! Це що, гроші?