Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

часу для спокійних пошуків і не чути за плечима нервового сопіння мадам Пінс.

Через п'ять хвилин, заперечно похитуючи головами, вийшли Рон і Герміона, і всі троє

пішли обідати.

— Поки я буду на канікулах, ви й далі шукайте, добре? — сказала Герміона. — Коли щось

знайдете, пришліть мені сову.

—Ти можеш розпитати про Фламеля в батьків, — порадив Рон. — Ніякого ризику.

— Це правда, ніякого — особливо, коли зважити, що вони в мене зубні лікарі, —

усміхнулася Герміона.

Коли почалися канікули, Рон і Гаррі мали досить вільного часу на роздуми про Фламеля.

Мали вони у своєму розпорядженні й цілу спальню, та й вітальня була безлюдніша, ніж

звичайно, тож вони могли зручно вмощуватися в кріслах біля каміна. Хлопці просиджували там

годинами, ласуючи всім, що можна було настромити на виделку й підсмажити, — грінками,

булочками, зефіром, — і придумуючи різні способи на те, щоб Мелфоя вигнали зі школи. Такі

розмови дуже їх тішили, хоч і були пустими балачками.

Рон, крім того, навчав Гаррі грати в чарівні шахи. Вони нагадували звичайні маґлівські

шахи, але всі фігури були живими, і гра скидалася на командування військом під час битви.

Ронові шахи були дуже старі й побиті. Як і всі його речі, вони колись належали комусь із його

родини, в даному разі — дідусеві. Проте старі фігури мали свої переваги. Рон так добре їх

вивчив, що без жодних проблем змушував їх робити все, що забажає.

Гаррі грав шаховими фігурами, які йому позичив Шеймус Фініґан, і вони йому зовсім не