Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Прийшов Олівер Вуд, несучи під пахвою велику дерев'яну коробку. Гаррі приземлився

поряд із ним.

— Чудово! — зблиснув очима Вуд. — Тепер я бачу, що мала на увазі Макґонеґел… Ти й

справді природжений літун. Сьогодні я навчу тебе правил гри, а потім ти будеш тренуватися з

командою тричі на тиждень.

Вуд відкрив коробку, де лежали чотири м'ячі різних розмірів.

— Що ж, — промовив Вуд, — правила гри у квідич досить прості, а от навчитися грати не

так уже й легко. В кожній команді — семеро гравців. Троє з них — загоничі.

— Троє загоничів, — повторив Гаррі, а Вуд тим часом витяг яскравочервоного м'яча

завбільшки, як футбольний.

— Це — квафел, — пояснював Вуд. — Загоничі кидають квафел один одному і

намагаються закинути його в одне з тих кілець, щоб забити гол. За кожен забитий квафел

команда дістає десять очок. Розумієш?

— Загоничі кидають квафел в кільця, щоб забити гол, — відповів Гаррі. — То… це щось…

як баскетбол на мітлах із шістьма кільцями, так?

— А що таке баскетбол? — здивувався Вуд.

— Е, пусте! — швидко сказав Гаррі.

— Гаразд, слухай далі. У кожній команді є ще воротар. От я — воротар Ґрифіндору. Я

маю літати довкола наших кілець і заважати суперникам забити гол.

— Три загоничі, один воротар, — упевнено повторив Гаррі. — І вони грають квафелом.