Розділ VII  До Смуги Сутінків

Потім Гарун побачив очі Воїна, і його серце завмерло. Що за жахливі очі він мав! Білки — чорні, райдужна оболонка — сіра як сутінки, а зіниці — білі як молоко. «Не дивно, що чупвалам пітьма до вподоби, — подумав Гарун. — Удень вони сліпі як кажани, тому що їхні очі влаштовані навиворіт, як той ненадрукований неґатив».

Спостерігаючи за бойовим танцем Воїна, Гарун думав про дивну пригоду, що сталася з ним. «Як багато протилежностей зіштовхується у війні між країною Ґуп і країною Чуп, — дивувався він. — Одна — світла, друга — темна. Одна — тепла, друга — холодна. Одна — безперестанку розмовляє і здіймає ґвалт, друга — мовчить німотою. Ґупізиряни люблять Океан, чупвали намагаються його отруїти. Наскільки ґупізиряни люблять Оповіді й живу Мову, настільки чупвали, здається, це все ненавидять. Це була війна між Любов’ю (до Океану чи принцеси) і Смертю (саме цього хотів Культмайстер Хаттам-Шуд для Океану і принцеси).

«На перший погляд усе ніби просто», — сказав він сам собі. Однак танець Воїна Тіні показав, що тиша має свою красу й привабливість (так само як балаканина може бути позбавлена витончености й бути огидною); Рухи можуть бути настільки ж благородними, як і Слова; а істоти темряви можуть бути так само привабливими, як діти світла. «Якби ґупізиряни і чупвали так не ненавиділи одне одного, — думав він, — то могли б вважати одні одних досить цікавими. Протилежності, як то кажуть, сходяться».

Саме в цю мить Воїн Тіней завмер, глянув страшними очами на кущ, за яким присіли ґупізиряни, й послав свою Тінь простісінько до них. Вона сягнула навіть далі, весь час тримаючи в руці надзвичайно довгий меч. Воїн Тіні (вклавши у піхви меч, що не вплинула на його Тінь) повільно наближувався до сховку ґупізирян. Він люто, ніби в якомусь танці ненависти й гніву, розмахував руками. Дедалі швидшими й дедалі рішучішими були його рухи, а тоді, ніби з відразою, він опустив руки й почав (о жах!) говорити.