Розділ «3. Річард Г. Нунан, 51 рік, представник постачальників електронного обладнання при Хармонтському філіалі МІПК»

— Про яке око?

— Про ракове. Рак. Знаєте? — Пан Лемхен постриг повітря двома пальцями. — З клешнями.

— Вперше чую, — сказав Нунан, насупившись.

— Ну а що ви знаєте про «гримучі серветки»?

Нунан зліз зі стола і став перед Лемхеном, запхавши руки в кишені.

— Нічого не знаю, — сказав він. — А ви?

— На жаль, я теж нічого не знаю. Ні про «ракове око», ні про «гримучі серветки». А тим часом вони існують.

— У моїй Зоні? — запитав Нунан.

— Ви сядьте, сядьте, — сказав пан Лемхен, помахуючи долонею. — Наша розмова тільки починається. Сядьте.

Нунан обігнув стіл і всівся на твердий стілець із високою спинкою. Куди гне? — гарячково думав він. Що ще за новина? Мабуть, знайшли щось в інших Зонах, а він мене розігрує, мерзота. Завжди він мене не любив, старий чорт, не може забути того віршика...

— Продовжимо наш невеличкий іспит, — оголосив Лемхен, відсунув портьєру і визирнув у вікно. — Ллє, — повідомив він. — Люблю. — Він відпустив портьєру, відкинувся у кріслі і, дивлячись у стелю, запитав: — Як поживає старий Барбридж?

— Барбридж? Стерв’ятник Барбридж під наглядом. Каліка, не бідує. Із Зоною не пов’язаний. Тримає чотири бари, танцклас і організовує пікніки для офіцерів гарнізону і туристів. Дочка, Діна, веде гуляще життя. Син, Артур, щойно закінчив юридичний коледж.

Пан Лемхен задоволено покивав.

— Чітко, — похвалив він. — А що поробляє Креон-Мальтієць?

— Один із небагатьох діючих сталкерів. Був пов’язаний із групою «Квазімодо», тепер збуває хабар Інститутові, через мене. Я тримаю його на волі: коли-небудь хто-небудь клюне. Щоправда, останнім часом він сильно п’є і, побоююся, довго не протягне.

— Контакти з Барбриджем?

— Залицяється до Діни. Успіху не має.

— Дуже добре, — сказав пан Лемхен. — А що чути про Рудого Шухарта?

— Місяць тому вийшов із тюрми. Не бідує. Намагався емігрувати, але в нього... — Нунан помовчав. — Загалом, у нього сімейні негаразди. Йому зараз не до Зони.

— Усе?