Розділ «3. Річард Г. Нунан, 51 рік, представник постачальників електронного обладнання при Хармонтському філіалі МІПК»

— Що ти, друзяко! Із цим «холодцем» знаєш яка штука трапилася? Про Карриганівські лабораторії чув? Є така приватна контора... Так от, роздобули вони порцію «холодцю»...

Він розповів про катастрофу, про скандал, про те, що кінців так і не знайшли, звідки взявся «холодець» — так і не з’ясували, а Редрік слухав нібито неуважно, цмокав язиком, хитав головою, а потім рішуче плеснув ще віскі у келихи і сказав:

— Так їм і треба, паразитам, щоб вони всі повиздихали...

Вони випили. Редрік подивився на татуся — знову у його обличчі щось здригнулося. Він простягнув руку і присунув келиха ближче до скорчених пальців, і пальці раптом розтислися і знову стислися, обхопивши келих за денце.

— Отак-от воно справа швидше піде, — сказав Редрік. — Гуто! — закричав він. — Довго ти нас голодом моритимеш?.. Це вона для тебе старається, — пояснив він Нунану. — Неодмінно твій улюблений салат готує, з молюсками, вона їх давно припасла, я бачив... Ну а як взагалі в Інституті справи? Знайшли що-небудь новеньке? У вас там, кажуть, тепер щосили автомати працюють, та мало виробляють...

Нунан узявся розповідати про інститутські справи, і поки він говорив, біля стола поруч зі старим нечутно виникла Мавпочка, постояла, поклавши на стіл волохаті лапки, і раптом зовсім дитячим рухом притулилася до небіжчика і схилила голову йому на плече. І Нунан, продовжуючи теревенити, подумав, дивлячись на ці два дивовижні витвори Зони: Господи, та що ж іще? Що ж іще треба з нами зробити, щоб нас нарешті пройняло? Невже оцього — мало?.. Він знав, що цього мало. Він знав, що мільярди і мільярди нічого не знають і нічого не хочуть знати, а як і дізнаються, то пожахаються десять хвилин і знову повернуться на круги свої. Нап’юся, подумав він озвіріло. До дідька Барбриджа, до дідька Лемхена... Сім’ю цю, Богом прокляту, до дідька. Нап’юся.

— Ти чого на них витріщився? — неголосно спитав Редрік. — Ти не хвилюйся, це їй не шкодить. Навіть навпаки — кажуть, від них здоров’я йде.

— Так, я знаю, — сказав Нунан і залпом осушив келих.

Увійшла Гута, заклопотано наказала Редріку розставляти тарілки і поставила на стіл велику срібну миску з улюбленим салатом Нунана. І тут старий, наче хтось спохопився і смикнув за ниточки, одним рухом підкинув келих до відкритого рота.

— Ну, хлопці, — сказав Редрік захопленим голосом, — тепер у нас піде гулянка на славу!