Розділ «2. Редрік Шухарт, 28 років, одружений, без певних занять»

— Гроші, — сказав Редрік.

— Що це за «кільце»? — підозріло поцікавився Кістлявий, тицяючи пальцем у список через плече Хрипатого.

Редрік мовчав. Він тримав розкритий портфель на колінах і, не відриваючись, дивився в голубі янгольські очка. Хрипатий нарешті осміхнувся.

— І за що це я вас так люблю, мій хлопчику? — промуркотів він. — А ще кажуть, що любові з першого погляду не буває! — Він театрально зітхнув. — Філе, друзяко, як у них тут висловлюються? Відваж йому капусти, відслинь зелененьких... і дай мені нарешті сірника! Ти ж бачиш... — І він потрусив сигарою, все ще затиснутою у двох пальцях.

Кістлявий Філ пробурчав щось нерозбірливе, кинув йому сірникову пачку, а сам вийшов до сусідньої кімнати через двері, заслонені портьєрою. Було чутно, як він з кимось там розмовляє, роздратовано і нерозбірливо, щось про кота в мішку, а Хрипатий, розкурюючи нарешті свою сигару, все розглядав Редріка впритул із застиглою усмішкою на тонких блідих губах і ніби розмірковував про щось, а Редрік, поклавши підборіддя на портфель, теж дивився йому в обличчя і теж намагався не кліпати, хоча повіки пекло як вогнем і на очі набігали сльози. Потім Кістлявий повернувся, кинув на столик дві обандеролені пачки банкнот і, надувшись, сів біля Редріка. Редрік лінькувато потягнувся за грошима, але Хрипатий жестом зупинив його, обдер із пачок бандеролі і пхнув ці бандеролі собі до кишені.

— Тепер прошу, — сказав він.

Редрік узяв гроші і, не рахуючи, порозпихав пачки по внутрішніх кишенях піджака. Потім він узявся викладати хабар. Він робив це повільно, даючи можливість їм обом роздивитися і звірити зі списком кожний предмет зокрема. В кімнаті було тихо, тільки важко дихав Хрипатий, і ще з-за портьєри долинало слабке дзенькання — нібито ложечки об край склянки.

Коли Редрік нарешті закрив портфель і клацнув замками, Хрипатий підняв на нього погляд і запитав:

— Ну, а як стосовно головного?

— Ніяк, — відповів Редрік. Він помовчав і додав: — Поки що.

— Мені подобається оце «поки що», — ласкаво сказав Хрипатий. — А тобі, Філе?

— Мудруєте, Шухарте, — сказав невдоволено Кістлявий Філ. — А чого темнити, питається?

— Спеціальність така: темні справи, — сказав Ред. — Важка у нас із вами спеціальність.

— Ну добре, — сказав Хрипатий. — А де фотоапарат?

— О, чорт! — проговорив Редрік. Він потер пальцями щоку, відчуваючи, як кров приливає йому до обличчя. — Винуватий, — сказав він. — Геть забув.

— Там? — запитав Хрипатий, роблячи невизначений рух сигарою.

— Не пам’ятаю... Напевно, там... — Редрік заплющив очі й відкинувся на спинку дивана. — Ні. Геть не пам’ятаю.

— Шкода, — сказав Хрипатий. — Але ви, принаймні, хоч бачили цю штуку?

— Таж ні, — з досадою сказав Редрік. — У тому-то вся справа. Ми ж не дійшли до кауперів. Барбридж вляпався у «холодець», і мені довелося відразу ж повертати голоблі... Вже можете бути певні, якби я її побачив, я б не забув...

— Слухай, Х’ю, поглянь! — переляканим шепотом промовив раптом Кістлявий. — Що це, га?