Розділ «2. Редрік Шухарт, 28 років, одружений, без певних занять»

— Пива налий, — сказав Редрік і судомно позіхнув.

Ернест гримнув на стійку порожню кружку, вихопив із холодильника пляшку, відкоркував її і нахилив над кружкою. Редрік, прикриваючи рота долонею, витріщився на його руку. Рука тремтіла. Шийка пляшки кілька разів дзенькнуло об край кружки. Редрік поглянув Ернесту в обличчя. Важкі Ернестові повіки були опущені, маленький рот викривлений, товсті щоки обвисли. Негр шаркав шваброю під самими ногами в Редріка, чмирі в куті азартно і злісно сперечалися про біги, негр, що совав ящики, штовхнув Ернеста задом так, що той хитнувся. Негр почав бурмотіти вибачення. Ернест здавленим голосом спитав:

— Приніс?

— Що — приніс? — Редрік озирнувся через плече.

Один із чмирів лінькувато підвівся з-за столика, пішов до виходу і зупинився в дверях, розкурюючи сигарету.

— Ходім поговоримо, — сказав Ернест.

Негр зі шваброю тепер теж стояв між Редріком і дверима. Здоровенний такий негр, як Гуталін, але вдвічі ширший.

— Ходімо, — сказав Редрік і взяв портфель. Сну в нього вже і близько не було.

Він зайшов за стійку і протиснувся мимо негра з пивними ящиками. Неф прищемив, мабуть, собі пальця — облизував нігтя, спідлоба роздивляючись Редріка. Так само міцно скроєний негр, з проломленим носом і розплющеними вухами. Ернест пройшов до задньої кімнати, і Редрік подався за ним, бо тепер уже всі троє чмирів стояли біля виходу, а негр зі шваброю опинився перед кулісами, що вели до складу.

У задній кімнаті Ернест відступив убік і, згорбившись, сів на стілець біля стіни, а з-за столу підвівся капітан Квотерблад, жовтий і скорботний, а звідкись зліва висунувся величезний оонівець[6] у насунутій на очі касці, швидко взяв Редріка за боки і провів величезними долонями по його кишенях. Біля правої бокової кишені він затримався, видобув кастет і легенько підштовхнув Редріка до капітана. Редрік підійшов до столу і поставив перед Квотербладом портфель.

— Що ж ти, заразо! — сказав він Ернесту.

Ернест понуро рухнув бровами і знизав одним плечем. Усе було зрозуміло. В дверях уже стояли, усміхаючись, обидва негри, і більше дверей не було, а вікно було зачинене й, окрім того, загороджене знадвору солідними ґратами.

Капітан Квотерблад, з відразою кривлячи обличчя, обома руками рився у портфелі, викладаючи на стіл: «порожняки» малі — дві штуки; «батарейки» — дев’ять штук; «чорні бризки» різних розмірів — шістнадцять штук у поліетиленовому пакеті; «губки» чудово збережені — дві штуки; «газованої глини» — одна банка...

— В кишенях є що-небудь? — тихо промовив капітан Квотерблад. — Викладайте...

— Гади, — сказав Редрік. — Зар-рази.

Він сунув руку за пазуху і жбурнув на стіл пачку банкнот. Банкноти полетіли на всі боки.

— Ого! — промовив капітан Квотерблад. — Ще?

— Жаби смердючі! — закричав Редрік, вихопив з кишені другу пачку і з розмаху жбурнув її собі під ноги. — Жеріть! Подавіться!

— Дуже цікаво, — промовив капітан Квотерблад спокійно. — А тепер підбери все це.

— Редьку в око! — сказав йому Редрік, закладаючи руки за спину. — Холуї твої підберуть. Сам підбереш!