Розділ «Завершення»

— Це добре, — каже він задоволено. — То ти спи, а я піду подумаю.

— Авжеж, іди, — кажу я.

— До побачення, — каже Малюк.

— До побачення, — кажу я і відключаюся.

Але я знаю, що буде далі, і я не йду спати. Мені цілком зрозуміло, що сьогодні я знову не висплюсь.

Він сидить у своїй звичній позі, до якої я вже звик і яка мені вже не здається нестерпною. Якийсь час він вдивляється у згаслий екран у чолі старого Тома, потім підводить очі до неба, неначе сподівається побачити там, на двохсоткілометровій висоті, мою базу, зістиковану із супутником Блукачів, а за його спиною розстилається знайомий мені пейзаж забороненої планети Ковчег — піщані дюни, шапка туману, що рухається над гарячими мочарами, похмурий хребет удалині, а над ним — тонкі довгі лінії величезних, як і раніше, та, може, повік загадкових споруд, ніби гнучкі, тривожно тремтячі антени велетенської комахи.

Там у них зараз весна, на кущах порозпускалися великі, несподівано яскраві квіти, над дюнами струменить тепле повітря. Малюк розгублено озирається, пальці його перебирають відшліфовані камінчики. Він дивиться через плече в бік хребта, відвертається і якийсь час сидить нерухомо, похнюпивши голову. Потім, наважившись, він простягає руку просто до мене і натискає клавішу виклику під самим носом Тома.

— Здрастуй, Стасю, — каже він. — Ти вже поспав?

— Так, — відповідаю я. Мені смішно, хоча спати жах як хочеться.

— А добре було б зараз погратися, Стасю. Правда?

— Так, — кажу я. — Це було б незле.

— Цвіркун у запічку, — каже він і якийсь час мовчить.

Я чекаю.

— Гаразд, — бадьоро каже Малюк. — Тоді давай знову порозмовляємо. Давай?

— Звичайно, — кажу я. — Давай.

Переклали з російської А. Саган і Б. Щавурський

Малюк. Пікнік на узбіччі. Хлопець із пекла

Навчальна книга — Богдан

Тернопіль, 2007

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!