Розділ V ВІДПЛАТА ЗА ЗРАДУ

Блад, нічого не випускаючи з уваги, пильно стежив за своїми кривдниками. Він так напружено шукав порятунку з цієї пастки, що навіть не відчував болю від удару по голові. Нарешті, рішуче відігнавши від себе страх і безнадію, що стукали йому в серце, він заговорив знову.

— Ти не врахував ще однієї речі,— промовив він спроквола, розтягуючи слова. — А саме: може, я погоджусь викупити себе за набагато більшу суму, ніж платить іспанський адмірал.

Але це не справило на них враження. А К'юзак просто поглузував з нього.

— Tiens.[7] А ти ж був певен, що прийде Хейтон і порятує тебе. Як же тепер бути? /

Він зареготав, а разом з ним і Сем.

— Можливо, що й прийде, — відказав Блад. — Дуже можливо. Але цілковитої впевненості в мене немає. Та й нічого абсолютно певного в цьому непевному світі не існує. Не можна бути впевненим навіть у тому, що іспанець заплатить вам десять тисяч червінців, тобто ту суму, в яку, як мені казали, він оцінив мою голову. Ти міг би, К'юзак, укласти зі мною вигіднішу угоду.

Він замовк, але його гострий спостережливий погляд помітив в очах француза спалах жадоби і глибоку зморшку невдоволення, що прорізала чоло другого бандита. Помовчавши, він повів далі:

— Ти міг би укласти зі мною таку угоду, яка з верхом покриє те, що ти втратив під Маракаїбо. За кожну тисячу червінців, яку тобі пообіцяв іспанець, я твердо пропоную дві.

Від здивування К'юзак якийсь час мовчав, роззявивши рота й витріщивши очі.

— Двадцять тисяч золотих червінців! — видихнув він ошелешено.

Тут Сем, грюкнувши кулачиськом по хиткому столу, люто й брутально вилаявся.

— А дзуськи! — проревів він. — Як я домовився, так і буде. А якщо передумаю, то не мину лиха, та й ти теж, К'юзак. Та невже ти, К'юзак, такий дурний, що повіриш, ніби цей хитрун дотримає свого слова?

— К'юзак знає, що дотримаю, — відповів Блад. — Він плавав зі мною і знає, що навіть іспанці вважають моє слово надійним.

— Можливо, але я не вважаю його надійним. — Сем нахилився над Бладом, його довге, зле обличчя з низьким лобом і важкими повіками аж потемніло і набрало лиховісного виразу. — Коли я за щось беруся, то доводжу дідо до кінця. Зрозумів?

Капітан Блад глянув на нього і, ніби нічого не сталося, посміхнувся.

— Авжеж, зрозумів, — відповів він. — Ваші слова не залишають місця ні для яких сумнівів.

Блад справді говорив те, що думав. З усього, що він побачив і почув, він ясно зрозумів: саме Сем ввійшов у спілку з іспанцями і тепер не наважується порушити з ними угоду, побоюючись за своє життя.

— То й добре, — запевнив його Сем. — Якщо ти не хочеш, щоб тобі заткнули в рот кляп на три години, то притримай свого собачого язика. Зрозуміло?

І він знову насмішкувато й погрозливо наблизив своє довге лице до обличчя полоненого.

Так, тепер капітан Блад зрозумів усе й перестав відчайдушно хапатися за останню соломинку, яка давала йому хоч якусь надію на порятунок. До його свідомості дійшло, що йому, безпорадному і зв'язаному, доведеться чекати тут, поки настане призначений час і його передадуть комусь іще, хто відвезе його до дона Мігеля де Еспіноса. А про те, що з ним там буде, він навіть не насмілювався думати. Він знав про неймовірну жорстокість іспанців і міг здогадатись, яким жахливим тортурам піддасть його іспанський адмірал. На саму думку про це він обливався холодним потом. Невже він закінчить своє чудесне, хоч і сповнене небезпек життя так жалюгідно? Невже йому, переможцеві, що гордовито розтинав хвилі Мейну, доведеться піти на дно в якійсь брудній калюжі? Він не може покладати надії на пошуки, що їх, мабуть, зараз ведуть Хейтон та інші. Він не сумнівається, що вони, як він сказав, вивернуть місто навиворіт. Та він також не сумнівався і в тому, що коли вони доберуться сюди, буде надто пізно. Його хлопці можуть вистежити цих зрадників і жорстоко їм помститись. Та чи допоможе це йому?