Розділ V ВІДПЛАТА ЗА ЗРАДУ

— Мадемуазель, ви говорите так, наче щось знаєте.

— Не дуже багато. Я знаю тільки те, що почула сьогодні від одного нашого невільника. Він сказав, що іспанський адмірал призначив за вашу голову винагороду.

— Що ж, іспанський адмірал, мабуть, інакше не вміє робити компліменти, мадемуазель.

— Він чув також, як К'юзак погрожував, що ви пошкодуєте про ту несправедливість, якої ви йому заподіяли під Маракаїбо.

— К'юзак?

Це ім'я змусило капітана Блада подумати про те, що він поквапився, твердячи, ніби в нього на Тортузі немає ворогів. Він зовсім забув про К'юзака, але тепер зрозумів, що не мав наміру забути про нього. К'юзак був разом з ним під Маракаїбо і разом з ним попав у пастку, коли туди прибув зі своєю флотилією дон Мігель де Еспіноса. Француз-пірат тоді дуже злякався і, звинувативши Блада в поспішності, з якою той нібито вів справу, побив з ним горшки і уклав з іспанським адміралом окрему для себе й своєї французької команди угоду. Одержавши від дона Мігеля охоронну грамоту, К'юзак пішов з-під Маракаїбо з порожніми руками, полишивши капітана Блада на ласку його власної долі. Та сталося не так, як гадалося полохливому К'юзакові. Капітан Блад не тільки уникнув іспанської пастки, але ще й жорстоко пошарпав адмірала, захопивши при цьому три його кораблі, й повернувся в Тортугу з багатою здобиччю.

Це отруїло К'юзакові життя. Плутаючи причину з наслідками, як кожен безголовий егоїст, він прийшов до висновку, що капітан Блад його обдурив. Після цього він нітрохи не приховував своєї безпідставної ненависті до Блада.

— Он як, він мені ще й погрожує? — промовив капітан Блад. — Ну, це з його боку нерозумно. Крім того, всі знають, що ніхто його не скривдив. Адже йому було дозволено спокійно відплисти геть, як він того й бажав, коли становище, на його думку, надто ускладнилося.

— Бачите, К'юзак утратив свою частку здобичі. І відтоді він і його команда зробились посміховиськом усієї Тор-туги. Хіба ви не розумієте, що має відчувати до вас цей негідник?

Вони вже підійшли до воріт.

— То ви будете обережні? — благально спитала дівчина. — Будете стерегтися?

Він усміхнувся, потішений її турботою.

— Авжеж буду, щоб мати можливість служити вам. — І він з церемонною ґречністю низько схилився, цілуючи їй руку.

Проте застереження мадемуазель д'Ожерон не дуже занепокоїло капітана Блада. Що К'юзак палає жадобою помсти, він легко міг повірити. Але щоб К'юзак здійснив свою погрозу тут, на Тортузі — це здавалось неймовірним: він був боягузом і навряд чи міг наважитись на такий необережний і небезпечний для себе вчинок.

Капітан Блад швидко пішов вулицею. Западала м'яка, тепла ніч. Ось уже й освітлена вогнями де Руа де Франс. І коли він уже ступив на цю безлюдну тепер вулицю, з провулка праворуч з'явилась якась тінь, щоб перестріти його.

Блад уповільнив ходу і приготувався захищатись, як раптом побачив, що перед ним жінка, і він почув своє ім'я, неголосно вимовлене жіночим голосом:

— Капітане Блад!

Він зупинився. Жінка підійшла ближче і тамуючи подих квапливо заговорила:

— Я бачила, як ви йшли тут дві години тому, але було ще видко, і я не наважилась звернутися до вас у всіх на очах. Чекала, поки ви будете повертатись. Не йдіть далі, капітане, — там на вас чекає небезпека, чекає смерть!

Спантеличений, він нарешті впізнав її, і перед його внутрішнім зором виникла сцена, що розігралась тиждень тому в таверні «У французького короля». Двоє п'яних негідників зчинили сварку через жінку — жалюгідний людський уламок, викинутий з Європи на береги Нового Світу, нещасне створіння, ще не зовсім позбавлене деякої принадності, але змучене, змарніле й брудне, як і її колись гарне вбрання. Ця жінка спробувала була втрутитись у сварку, до якої сама спричинилась, але один з її залицяльників відважив їй добрячого ляпаса, і тоді Блад, у запалі рицарського гніву, збив нападника з ніг, а жінку вивів з таверни.