Розділ X РИФ ПОВІШЕНИКІВ

Пайк, аж задихаючись від обурення, яке надавало йому відваги, виклав свого найбільшого козиря.

— Що ж, чудово, — промовив вів. — Тоді тобі доведеться мати справу з капітаном Бладом.

Пайк розраховував налякати Істерлінга, але навіть не уявляв, до якої міри того перелякають ці слова, не уявляв сліпої люті, що супроводжує переляк у таких людей, як Істерлінг.

— З капітаном Бладом? — перепитав крізь зуби Істерлінг, і обличчя його налилося кров'ю. — Ти хочеш пожалітися капітанові Бладу, га? Ну, то біжи пожалійся в пекло. — І він упритул вистрілив Пайку в голову.

Коли тіло Пайка впало горілиць на комінгс люка, пірати, що стояли довкола, з жахом відсахнулися від нього. Істерлінг, побачивши таке слинтяйство, хрипко засміявся. Геллоуей спостерігав за всім, що відбувалося, своїми блискучими очицями, і обличчя його було незворушне.

— Приберіть це стерво! — Істерлінг показав пістолем, з якого ще курився димок, на вбитого. — Повісьте його на нок-рею. Нехай це буде застереженням для тих свиней з «Веліента», щоб вони знали, що може трапитися з тим, хто нахабний з капітаном Істерлінгом.

Протяглий зойк, у якому змішалися гнів, страх і скорбота, розлігся над палубою Пайкового корабля, коли його команда, скупчившись біля лівого фальшборту, побачила крізь такелаж «Гермеса» мертве тіло свого капітана, що повисло на нок-реї «Авенджера». Всі так напружено вдивлялись туди, що зовсім не помітили ні двох індіанських пірог, що пристали до правого борту «Веліента», ні високого на зріст чоловіка в чорному із сріблом вбранні, який піднявся позаду них на палубу по зовнішньому трапу, поки не почувся його дзвінкий твердий голос:

— Здається, я трохи запізнився.

Всі обернулись і побачили, що перед ними, поклавши ліву руку на ефес шпаги, стоїть капітан Блад. Обличчя його затіняв крислатий капелюх з плюмажем, в очах горіло холодне полум'я гніву. Питаючи себе, як він опинився на кораблі, спантеличені пірати не вірили своїм очам і дивились на нього, мов на привид.

Нарешті до нього кинувся молодий Тренем, його очі збуджено блищали на потемнілому від горя обличчі.

— Капітане Блад, невже це ти? Але як же… Капітан Блад спокійно махнув рукою, що тонула в мереживах манжета, і зупинив його:

— Відтоді, як ви рушили на Дарієн, я весь час був поблизу і знаю, що з вами сталося. Та я й передбачав, що так буде, але сподівався запобігти лихові.

— Ти відплатиш цій зрадливій собаці?

— Відплачу, можеш не сумніватись, і то зараз. Такий жахливий вчинок вимагає негайної відповіді. — Голос капітана Блада звучав суворо, таким же суворим був вираз його обличчя. — Тут ще є люди, які вміють обходитися з гарматами. Пошли їх усіх вниз.

Коли капітан Блад ступив на борт «Веліента», починався відплив, і зараз корабель розвернувся вздовж проходу, тому відкрити гарматні порти можна було, не привертаючи уваги з інших кораблів.

— Наводити гармати? — здивувався Тренем. — Але ж, капітане, ми ні в якому разі не можемо розпочати бій. У нас надто мало і людей, і гармат.

— Досить для того, що треба зробити. В таких справах важать не тільки люди та гармати. Істерлінг поставив вас тут, щоб ви прикривали інші кораблі. — Блад похмуро й коротко засміявся. — Зараз йому доведеться взнати, як це невигідно для нього стратегічно. Так-так, доведеться. Пошліть гарматну обслугу вниз. — Потім він швидко віддав ще кілька наказів: — Вісім чоловік у баркас. Біля корми дві піроги, повні людей, вони допоможуть вам повернути корабель для бортового залпу, коли настане час. Відплив також вам допоможе. Всіх інших до останнього чоловіка пошли на щогли поставити вітрила, коли ми вийдемо з протоки. Швидше, Тренеме, швидше!

І він спустився на головну палубу, де гарматна обслуга вже взялась до роботи, готуючи гармати до бою. Слова й упевненість капітана Блада підбадьорили людей, і вони беззастережно виконували всі його накази. І хоч ніхто з них не розумів, що саме Блад затіває, але віра в нього, в те, що він помститься Істерлінгу за смерть їхнього капітана й за всі заподіяні їм кривди привела їх майже в захват.

Коли ґноти закурились і все було готове, Блад знову піднявся на верхню палубу.

Дві піроги з індіанцями й спущений на воду баркас стояли під кормовим підзором «Веліента», отже, з Істерлінгових кораблів їх не могли бачити. Буксирні троси було вже приготовлено, і люди чекали тільки команди.