В капітанській каюті Пайка чекав не лише пишно, але без смаку вбраний Істерлінг, а й Геллоуей, який віддав перевагу широким шкіряним штаням і бавовняній сорочці — звичайному мисливському одягу. Істерлінг, великий, важкий і засмаглий, був ще нестарим чоловіком, з гарними очима й міцними білими зубами, що сліпуче виблискували в густій чорній бороді, коли він сміявся. Геллоуей, приземкуватий, кремезний, дуже скидався на мавпу, і не тільки будовою тіла, бо мав довжелезні ручиська й короткі могутні ноги, а й обличчям, на якому з-під низенького зморшкуватого лоба лютими вогниками спалахували маленькі очиці.
Вони прийняли Пайка дуже приязно, посадовили за заляпаний жиром стіл, налили йому рому, самі випили за його здоров'я, після чого Істерлінг швидко перейшов до діла.
— Ми послали по тебе, капітане Пайк, тому що, як то кажуть, зв'язані однією вервечкою. Цей скарб, — він показав рукою на скрині, в яких лежало золото й коштовне каміння, — найкраще поділити без зайвої тяганини, щоб кожен з нас міг зайнятися своїми справами.
Почувши такий приємний початок, Пайк підбадьорився.
— То ви що, збираєтесь розпустити флотилію? — байдужим тоном спитав він.
— А чом би й ні, коли діло зроблено? Ми з Роджером вирішили облишити піратство. Подамся з цим золотом додому. Я не від того, щоб стати фермером десь у Девоні.— Істерлінг засміявся.
Пайк у відповідь посміхнувся, але промовчав. Він ніколи не відрізнявся балакучістю, про що красномовно свідчило його довге суворе обвітрене обличчя.
Істерлінг відкашлявся й заговорив знову:
— Я й Роджер, ми вважаємо, що треба внести зміни в нашу угоду, і це буде тільки справедливо. У нас домовлено, що я беру п'яту частину всієї здобичі, а те, що залишиться, ділиться на три рівних частини — по третині на кожен корабель.
— Еге ж, так було умовлено і, як на мене, це справедливо, — промовив Пайк.
— А ми, Роджер і я, добре поміркувавши, дійшли тепер іншої думки.
Пайк відкрив був рота, щоб відповісти, але Істерлінг, не чекаючи, вів далі:
— Ми з Роджером не розуміємо, чому ти маєш одержати одну третину здобичі на тридцятеро чоловік, тим часом як ми маємо одержати по стільки ж, хоч у нас по сто п'ятдесят чоловік.
Капітан Пайк раптом вибухнув:
— То ти через це так дбав, щоб мої хлопці завжди були там, де іспанці їх могли вбивати? Адже нас лишилося менше чверті тієї кількості, що вирушила в похід!
Чорні брови Істерлінга зійшлися над переніссям, очі лиховісно блиснули.
— Що, з біса, ти хочеш цим сказати, капітане Пайк? Ану поясни, будь ласка.
— Це наклеп, — сухо мовив Геллоуей. — Брудний наклеп.
— Ні, зовсім не наклеп. Це правда.
— Кажеш, правда?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Хроніка капітана Блада» автора Рафаель Сабатіні на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ X РИФ ПОВІШЕНИКІВ“ на сторінці 3. Приємного читання.