Розділ «Втрачена честь Катаріни Блум[38] або як виникає насильство і до чого воно може призвести Переклав Петро Соколовський»

Такою вона зоставалась до кінця дня та ввечері, тобто цілком володіла собою. Хоча вона раз у раз виймала обидва номери ГАЗЕТИ, викладаючи Блорнам, Ельзі Вольтерсгайм та Конрадові Байтерсу всі подробиці й своє тлумачення цих подробиць, її ставлення до ГАЗЕТИ також змінилося. Висловлюючись по-сучасному, воно стало не таким емоційним, зате більш аналітичним. У цьому близькому, приязному колі, в кімнаті Ервіна Клоога, вона відверто говорила й про своє ставлення до Штройбледера: якось раз після вечірки у Блорнів він підвіз її додому, провів аж до дверей квартири, потім, дарма що вона категорично, трохи не з огидою заборонила це, зайшов, просто вставивши ногу між дверима й одвірком, досередини. Він, звичайно, спробував був виявити настирливість і, мабуть, почувся ображеним, що вона зовсім не визнала його невідпорним, і зрештою — вже після півночі — пішов геть. Від того дня він просто переслідував її, все приходив, надсилав квіти, писав листи, кілька разів зумів проникнути до її поменшання, а одного разу просто накинув їй каблучку. Ото й усе. Через те вона й не призналася про його відвідини й не назвала його прізвища, бо вважала за неможливе пояснити чиновникам на допиті, що нічого, анічогісінько, навіть жодного поцілунку між ними не було. Тільки ж хто повірить, що вона не піддалася такому чоловікові, як Штройбледер, який не лише заможний, а й у політичних, економічних та наукових колах просто-таки знаменитий своєю невідпорною чарівністю, майже як кіноактор, то хто ж повірить домашній робітниці, що вона не поступилася перед кіноактором, причому з міркувань не моралі, а смаку? Він, мовляв, її зовсім не хвилює, і всю цю історію з відвідувачем вона вважає найогиднішим вторгненням у сферу, яку вона не хоче назвати інтимною не тому, що це можна зрозуміти хибно — адже між нею і Штройбледером навіть натяку на інтимність не було,— а тому, що він поставив її в таке становище, яке вона нікому, а тим більше цілій бригаді допитувачів, не змогла б пояснити. Та кінець кінцем — і вона розсміялася — вона все-таки почувала до нього якусь вдячність, бо ключ від його будинку добре прислужився Людвігові або ж принаймні його адреса, тому що — вона знову розсміялась — Людвіг напевне й без ключа забрався б туди, та ключ, звичайно, полегшив справу, а вона знала, що в карнавальні дні вілла буде порожнювати, оскільки саме за два дні перед тим Штройбледер так само жахливо набридав їй, просто переслідував, і запропонував провести там кінець карнавального тижня, перш ніж він погодився взяти участь у конференції в Бад-Б. Так, Людвіг сказав їй, що поліція розшукує його, тільки він сказав, що дезертирував із бундесверу, надумав тікати за кордон, і — вона розсміялася втретє — їй завдало втіхи завести його до опалювальної шахти й показати запасний вихід, який у кінці «Елегантної оселі над річкою» на розі Гохкеппельштрасе виводить на світ божий. Ні, вона аж ніяк не думала, що поліція стежить за нею та Геттеном, вона дивилась на це як на своєрідну розбійницько-жандармську романтику, і тільки вранці — Людвіг справді пішов геть о шостій — їй дали відчути, як усе це серйозно. Вона, видно, відчувала полегшення, що Геттена заарештовано,— тепер, зауважила вона, він більше не зможе наробити дурниць. Її увесь час брав страх: у цьому Байцменне є щось зловісне.

Тут треба зазначити й запам'ятати, що пообіддя та вечір суботнього дня минали досить гарно, так гарно, що всі — Блорни, Ельза Вольтерсгайм та напрочуд тихий Конрад Байтерс — майже заспокоїлись. Зрештою дійшли висновку — навіть сама Катаріна,— що «становище розрядилося». Геттена заарештовано, допитам Катаріни кінець, Катарінина мати, хоча й дочасно, позбулася тяжких страждань, пов'язані з похороном формальності йдуть своїм трибом, один куїрський службовець адміністративної управи люб'язно погодився виписати всі необхідні документи в понеділок, дарма що то останній святковий день. Деяке заспокоєння внесли й слова хазяїна кав'ярні Ервіна Клоога, який навідріз відмовився брати будь-яку плату за наїдки та питво (малися на увазі кава, лікери, картопляний салат, сосиски та тістечка),— він мовив на прощання: «Вище голову, Катрінхен, не всі тут думають про тебе погано». Заспокоєння, що крилося в цих словах, можна було вважати й відносним,— бо ж що таке, власне, «не всі»? — та хоч би як, а все ж «не всі». Вирішили поїхати до Блорнів і провести там решту вечора. Катаріні було якнайсуворіше заборонено прикладати до будь-чого свої невтомні руки: вона у відпустці й повинна перепочити. Пані Вольтерсгайм готувала на кухні бутерброди, а Блорна і Байтерс стали поратись біля каміна. Катаріна й справді дозволила «побалувати себе». Вечір вийшов хоч куди, і якби не було однієї смерті та арешту однієї дуже дорогої людини, то напевне пізніше наважились би й потанцювати, бо ж що не кажіть — карнавал!

Блорні не пощастило вговорити Катаріну відмовитися від призначеного інтерв'ю з Тетгесом. Вона була спокійна й дуже приязна і згодом, по тому як інтерв'ю виявилось «інтерв'ю» Блорну морозом обсипало, коли він згадував, з якою винятковою холоднокровністю наполягала Катаріна на цьому інтерв'ю та як рішуче відкидала його допомогу. І все ж він потім не був певен, що саме того вечора Катаріна задумала вбивство. Йому видавалось набагато ймовірнішим, що вирішальну роль відіграла НЕДІЛЬНА ГАЗЕТА. Послухавши і серйозну, і легку музику, розповіді Катаріни й Ельзи Вольтерсгайм про життя в Геммельсбройху та Куїрі, всі тихо-мирно попрощалися, знов обіймалися, тільки вже без сліз. Було ще пів на одинадцяту вечора, коли Катаріна, пані Вольтерсгайм і Байтерс із взаємними запевненнями у великій дружбі й прихильності попрощалися з Блорнами, щасливими тим, що своєчасно — своєчасно для Катаріни — повернулися з відпустки. Перед загасаючим каміном вони за пляшкою вина обмірковували нові відпускні плани та ще вдачу свого друга Штройбледера і його дружини Мауд. Коли Блорна попросив дружину при майбутніх відвідинах Штройбледера не вживати слова «відвідувач»,— адже вона сама зауважила, яку хворобливу реакцію воно викликає, Труда Блорна сказала: «Тепер ми побачимо його не скоро».

Цілком певно, що решту вечора Катаріна провела спокійно. Вона ще раз приміряла балахон бедуїнки, зміцнила шви й вирішила замінити паранджу білим носовиком. Тоді послухали гуртом радіо, поїли печива й пішли на спочинок: Байтерс, уперше не криючись, подався разом із Вольтерсгайм до її спальні, Катаріна зручно вмостилась на тахті.

Коли Ельза Вольтерсгайм і Конрад Байтерс у неділю вранці встали, то стіл до сніданку було вже чепурненько накрито, каву проціджено й залито в термос, а Катаріна, з видимим апетитом снідаючи за столом, читала НЕДІЛЬНУ ГАЗЕТУ. Далі ми не стільки розповідатимемо, скільки цитуватимемо. Щоправда, Катарінина «історія» разом з фотографією вже не містилася на першій шпальті. Цього разу першу шпальту займав Людвіг Геттен з написом: «Ніжного коханця Катаріни Блум взято на віллі промисловця». «Історію» ж подано ширше, ніж досі, на сьомій — дев'ятій шпальтах з численними фотографіями: Катаріна після першого причастя, її батько — єфрейтор, що повернувся з фронту, церква в Геммельсбройху, знову вілла Блорнів, Катарінина мати десь років у сорок, досить понура, змарніла, перед маленьким будиночком у Геммельсбройху, де вони мешкали, нарешті фотографія лікарні, де Катарінина мати померла в ніч із п'ятниці на суботу. Текст:

«Першою доказовою жертвою незбагненної — і все ще на волі — Катаріни Блум можна тепер назвати її рідну матір, яка не пережила удару, спричиненого діяльністю своєї дочки. Якщо вже само по собі досить дивно те, що дочка, сповнена ніжності, самозабутньо танцювала на балу з грабіжником і вбивцею, саме коли помирала мати, то вже із крайнім збоченням межує те, що по її смерті вона не зронила ні сльозинки. Чиж справді ця жінка тільки „холодна й розважлива“? Дружина одного з її попередніх роботодавців, шанованого сільського лікаря, описує її так: „У неї звички справжньої шльондри. Я була змушена звільнити її — задля моїх синів-підлітків, наших пацієнтів, а також заради репутації мого чоловіка“. Може, Катаріна Блум брала участь і в оборудках горезвісного д-ра Фенерна? (ГАЗЕТА в свій час повідомляла про цю справу). А чи не був її батько симулянтом? Чому її брат став кримінальним злочинцем? Досі ще не з'ясовані її швидка кар'єра та її високі прибутки. Нині остаточно встановлено: Катаріна Блум допомогла втекти заплямованому кров'ю Геттенові, вона безсоромно зловживала дружньою довірою й стихійною готовністю допомогти одного високошановного вченого й промисловця. Тим часом до ГАЗЕТИ надійшли повідомлення, які досить переконливо доводять: не вона приймала відвідувача, а сама виступала в ролі непрошеної відвідувачки, щоб винюхувати все на віллі. Таємничі автомобільні поїздки Блум тепер не такі вже й таємничі. Вона без усякого сорому поставила на карту репутацію шанованого чоловіка, його родинне щастя, його політичну кар'єру (про неї ГАЗЕТА вже неодноразово інформувала читачів), байдужа до почуттів відданої дружини та чотирьох діток. Цілком очевидно, що Блум за завданням однієї лівої групи мала занапастити кар'єру Ш.

Невже поліція, невже прокуратура й справді повірять вкритому ганьбою Геттенові, який вигороджує Блум? ГАЗЕТА ось уже вкотре порушує питання: чи не надто лагідні наші методи допиту? Чи треба по-людськи ставитись до нелюдів?»

Під фотографіями пана Блорни, пані Блорна та вілли:

«У цьому  будинку Блум самостійно, без жодного нагляду, користаючи з цілковитої довіри д-ра Блорни і пані д-р Блорна працювала від сьомої години ранку до пів на п'яту вечора. Що могло тут коїтися в той час, коли Блорни без жодної підозри займалися своєю професією? Чи, може, вони так уже нічого й не запідозрювали? Їхні стосунки з Блум називають дуже близькими, майже довірчими. Як розповідали газетним репортерам сусіди, можна говорити ледве не про дружні стосунки. Ми випускаємо тут певні натяки, бо вони не стосуються справи. Чи все ж стосуються? Яку роль грала пані д-р Гертруда Блорна, яка в анналах одного шановного вищого технічного навчального закладу ще й досі відома як „червона Труда“? Як Геттен умудрився вислизнути з помешкання Блум, дарма що поліція наступала йому на п'яти? Хто знав до найменших подробиць плани комунікацій обладнаного всіма вигодами будинку „Елегантна оселя над річкою“? Пані Блорна. Продавець Герта Ш. і робітниця Клаудіа Шт. одностайно заявили ГАЗЕТІ: „Ой, таж вони танцювали вдвох (тобто Блум та бандит Геттен) так, ніби були знайомі хтозна відколи. То не була випадкова зустріч, а тільки домовлене побачення“.»

Коли потім при зачинених дверях Байцменне вичитували за те, що він, знаючи про перебування Геттена на Штройбледеровій віллі ще від 23.30 вечора в четвер, майже дві доби залишав його без нагляду й через це ризикував, що той знов утече, він засміявся й сказав, що від півночі на п'ятницю Геттен уже був неспроможний утекти. Будинок стоїть у лісі, але ідеально оточений мисливськими вишками, «мов сторожовими баштами», міністр внутрішніх справ цілком поінформований і схвалив усі заходи; вертольотом, що приземлився, певна річ, поза зоною чутності, на мисливські вишки відразу направлено спеціальну групу, а наступного ранку місцеву поліційну службу якнайсекретніше посилили двома дюжинами співробітників. Важило встановити, з ким контактуватиме Геттен, і ризик виправдав себе. Зафіксовано п'ять контактів. Та перш, ніж арештувати Геттена, треба було, звісно, встановити особи цих п'ятьох, затримати їх та зробити трус у помешканнях. За Геттена взялись тільки тоді, коли знешкодили тих, з ким він контактував, сам же він чи то з легковажності, чи то з нахабства повівся так безпечно, що за ним зовсім легко було стежити іззовні. До речі, за деякі подробиці ми дякуємо репортерам ГАЗЕТИ, приналежному до неї видавництву й зв'язаним із цим концерном відомствам, які вдаються до досить вільних і не завжди прийнятних методів добування подробиць, недоступних для офіційних слідчих. Так, наприклад, з'ясувалося, що у пані Вольтерсгайм не менше вад, ніж у пані Блорна. Вольтерсгайм — позашлюбне дитя однієї робітниці, яке народилося 1930 року в Куїрі. Мати ще жива, тільки ж де вона живе! В НДР, причому аж ніяк не вимушено, а добровільно; їй не раз,— уперше в 1945 році, вдруге в 1952-му, а потім іще раз, у 1961-му, невдовзі перед будівництвом стіни,— пропонували повернутися на батьківщину, до Куїра, де вона має будиночок та один морген землі. Але вона відмовилась, аж тричі, й щоразу вельми категорично. А ще цікавіший батько Вольтерсгайм, такий собі Лумм, теж робітник, до того ж член тогочасної КПН; у 1932 році він емігрував до Радянського Союзу і там нібито пропав без вісті. Він, Байцменне, вважає, що в списках вермахту отакі пропалі без вісті не фігурують.

Оскільки не можна бути певним, що деякі відносно ясні вказівки на взаємозв'язки вчинків та дій не буде втрачено або розтлумачено криво, а то сприйнято просто як натяки, то, з вашого дозволу, звернімо тут увагу на ще одну обставину: ГАЗЕТА, спричинивши через свого репортера Тетгеса, безперечно, дочасну смерть Катаріниної матері, тепер у НЕДІЛЬНІЙ ГАЗЕТІ виставила винуватицею материної смерті Катаріну і, крім того, звинуватила її — більш або менш відкрито — у викраденні в Штройбледера ключа від його другої вілли! Це необхідно підкреслити ще раз, бо цілковитої впевненості в цьому немає. Як і в тому, що буде вірно розтлумачено всі наклепницькі, брехливі, сфальшовані твердження ГАЗЕТИ.

Варто, бодай на прикладі Блорни, показати, як ГАЗЕТА може вплинути навіть на порівняно розумну людину. В аристократичному передмісті, де мешкають Блорни, НЕДІЛЬНА ГАЗЕТА, певна річ, не продається. Там бульварщину не читають. І сталося так, що Блорна, який вирішив, що все вже минуло, і лише з деяким побоюванням чекав розмови Катаріни з Тетгесом, довідався про статтю в НЕДІЛЬНІЙ ГАЗЕТІ тільки згодом, коли зателефонував пані Вольтерсгайм. А пані Вольтерсгайм вважала само собою зрозумілим, що Блорна вже прочитав НЕДІЛЬНУ ГАЗЕТУ. Блорна — як це, сподіваємось, уже зрозумів читач — був добросердим, щиро турботливим до Катаріни, але й тверезим чоловіком. Коли пані Вольтерсгайм прочитала йому по телефону відповідні місця з НЕДІЛЬНОЇ ГАЗЕТИ, то він, так би мовити, не повірив своїм вухам, попросив прочитати ще раз, був змушений повірити, і отоді — здається, це так називається — вибухнув. Він кричав, горлав, бігав по кухні, шукаючи порожньої пляшки, а знайшовши, кинувся з нею в гараж, де його, на щастя, перехопила дружина й не дала виготовити запалювальну суміш, якою він спершу хотів був підпалити редакцію ГАЗЕТИ, а потім — «першу віллу» Штройбледера. Потрібно наочно уявити собі: сорокадвохлітня людина з вищою освітою, протягом семи років шанована Людінгом, поважана Штройбледером за своє тверезе й чітке ведення переговорів — у міжнародному масштабі: в Бразілії, в Саудівській Аравії чи то в Північній Ірландії,— тобто йдеться аж ніяк не про провінційну, а справді світську людину, і ось така людина й хоче виготовити запалювальну суміш!

Пані Блорна тут же назвала це стихійно-дрібнобуржуазно-романтичним анархізмом, почала докладно обговорювати становище, як ото обговорюють хвору або хворобливу частину тіла, сама сіла за телефон, попросила пані Вольтерсгайм прочитати їй відповідні місця і, треба сказати, зблідла, навіть вона зблідла, й вчинила, можливо, навіть гірше, ніж те, до чого могла б спричинитися запалювальна суміш: подзвонила Людінгові (який саме сидів, наминаючи свої полуниці із збитими вершками та ванільним морозивом) і без манівців сказала йому: «Ви свиня, ви просто нікчемне порося». Щоправда, вона не назвала себе, але можна припустити, що всі знайомі Блорни знали голос його дружини, яку не вельми полюбляли за її влучні та гострі зауваження. На думку її чоловіка, це вже було занадто: він вирішив, що вона телефонувала Штройбледерові. Чимало було скандалів: між самими Блорнами, між Блорнами та іншими, але оскільки при цьому нікого не забито, то обійдімо це, з вашого дозволу. Оці несуттєві, хоча й закономірні наслідки публікації НЕДІЛЬНОЇ ГАЗЕТИ згадуються лише для того, щоб знали, що навіть освічені й солідно влаштовані в житті люди були обурені й обмірковували якнайжахливіші насильницькі заходи.

Як з'ясувалося, в цей час — близько дванадцятої години — Катаріна, пробувши невпізнаною півтори години в журналістській пивничці «У золотої качки», щоб, очевидно, зібрати там дані про Тетгеса, вирушила до себе додому чекати Тетгеса, який з'явився туди десь за чверть години. Про «інтерв'ю», мабуть, говорити не варто. Відомо, чим воно скінчилося (див. с. 333).

Щоб перевірити правдивість приголомшливого — приголомшливого для всіх учасників цієї історії — повідомлення священика з Геммельсбройха, нібито Катарінин батько був таємним комуністом, Блорна поїхав на один день до села. Спершу священик потвердив своє повідомлення, визнав, що ГАЗЕТА процитувала його слово в слово і точно, доказів для свого твердження він подати не може та й не бажає, навіть заявив, що вони йому і не потрібні, бо він може покластися на свій нюх, а він просто-таки носом чує, що Блум комуніст. Однак пояснити, що то в нього за нюх, він не захотів, а у відповідь на прохання Блорни, коли він уже не хоче пояснити, що то за нюх, все ж сказати, який запах у комуніста, так би мовити, чим пахне комуніст, священик не виявив готовності відгукнутися і — доводиться, на жаль, відзначити — зробився досить нечемним, спитав у Блорни, чи той католик, і, діставши ствердну відповідь, нагадав йому про обов'язок покори, чого Блорна не зрозумів. Від цієї хвилі в нього, певна річ, виникли труднощі в пошуках даних про Блумів, судячи з усього, не вельми тут улюблених; він переслухав чимало поганого про Катарінину покійну матір, яка одного разу випила в ризниці разом із звільненим потім служником одну пляшку церковного вина, чув чимало поганого про Катаріниного брата, який взагалі був справдешньою покарою; проте єдиним потвердженням заяви про комунізм Катаріниного батька була сказана ним 1949 року перед селянином Шоймелем в одній із семи пивничок села буцімто така фраза: «Соціалізм — це ще не найгірша річ». Нічого більше вивідати не пощастило. Єдиний наслідок невдалих пошуків у селі полягав у тому, що під кінець самого Блорну не те щоб вилаяно, але, у всякому разі, названо комуністом, причому — і це його особливо боляче зачепило — таке сказала жінка, яка досі певною мірою допомагала йому, ба навіть майже симпатизувала — пенсіонерка-вчителька Ельма Цубрінгер; на прощання вона насмішкувато всміхнулася, навіть підморгнула йому й мовила: «Чому ви не признаєтесь, що самі один із них, а ваша дружина й поготів?»

На жаль, не можна замовчати деякі насильства, що мали місце у той відтинок часу, коли Блорна готувався до процесу проти Катаріни. Та найбільшої помилки він допустився, коли погодився на Катарінине прохання стати оборонцем і Геттена і будь-що намагався добитися для обох дозволу на побачення, наполягаючи на тому, що вони заручені. Нібито заручини відбулися того самого горезвісного вечора двадцятого лютого та наступної ночі. І т. д., і т. д. Можна тільки уявляти собі, що понаписувала ГАЗЕТА про нього, про Геттена, про Катаріну та про пані Блорна. Тут немає рації згадувати чи то цитувати все це. Деякі порушення або зміну рівня треба розпочинати лише тоді, коли це конче необхідно, а в даному разі такої необхідності немає, бо тим часом стало добре відомо, що таке оця ГАЗЕТА. Поширено чутку, ніби Блорна збирається розлучатися з дружиною, чутку, яка нічого, геть нічого спільного з правдою не мала, але все ж вона стала причиною певної недовіри між подружжям. Твердилось, ніби його фінансові справи кепські, що було погано, бо відповідало дійсності. Він і справді чимало взяв на себе, бо ж, опріч іншого, перебрав на себе своєрідну опіку над Катаріниною квартирою, яку було важко винайняти або продати, бо вона вважалася «заплямованою кров'ю». У всякому разі, її ціна впала, і Блорні довелося заразом заплатити й повний черговий внесок, відсотки і т. д. З'явились навіть перші ознаки того, що фірма «Гафтекс», яка відала житловим комплексом «Елегантна оселя над річкою», зважувала, чи не подати на Катаріну Блум скаргу з вимогою компенсувати збитки в зв'язку з завданням шкоди наймальній, торговельній та громадській вартості комплексу. Як бачимо, неприємності, самі тільки неприємності. Щоправда, спробу звільнити пані Блорна з архітектурної фірми за обман довіри, а саме, за ознайомлення Катаріни з субструктурою житлового комплексу, було відхилено в першій інстанцї, але ніхто не знає, що вирішать друга й третя інстанції. І ще: двомісну машину вже продано, а нещодавно ГАЗЕТА вмістила фото й справді досить елегантної «супертарадайки» Блорни з підписом: «Коли ж це червоному адвокатові доведеться пересісти до авто маленької людини?»

Звичайно, стосунки Блорни з «Люштрою» (Людінг — Штройбледер — Компанія) також порушились, якщо не урвалися зовсім. Тепер ідеться тільки про «завершення справ». Щоправда, недавно Штройбледер зателефонував: «Умерти голодом ми вам не дамо». Блорну здивувало, що замість «тобі» Штройбледер сказав «вам». Він іще, певна річ, працює на «Люштру» та «Гафтекс», але не в інтернаціональній сфері, навіть не в національній, а тільки зрідка в регіональній, найчастіше в локальній, а це говорить про те, що йому доводиться воювати з жалюгідними порушниками угод та кляузниками, які подають позови, скажімо, за те, що їм обіцяно облицювання з мармуру, а зроблено із золнгофенського сланцю; або субчиками, котрі, якщо їм обіцяно три шари шліфувального лаку на дверях ванної, ножем відшкрябують фарбу, наймають експертів, які встановлюють, що зафарбовано лише в два шари; нещільні крани ванн, попсовані сміттєпроводи, використовувані як привід не платити гроші за угодою,— ось які справи тепер доручають йому вести, а досі ж він, якщо не постійно, то все-таки частенько мотався між Буенос-Айресом і Персеполісом, беручи участь в обговоренні великих проектів. На військовій службі таке називається розжалуванням, пов'язаним найчастіше з наміром принизити людину. Наслідок: виразки шлунка ще немає, але шлунок Блорни вже дається взнаки. Як на те лихо, він іще розпочав у Кольфорстенгаймі розшуки за власною ініціативою, щоб дізнатись у місцевого поліцмейстера, чи ключ стримів ззовні чи зсередини, коли брали Геттена, а чи, може, виявлено ознаки того, що Геттен вломився. Для чого все це, коли дізнання закінчено? Слід відзначити, що це аж ніяк не лікує виразки шлунка, хоча поліцмейстер Германс був дуже люб'язний, зовсім не запідозрив його в комунізмі, але настійливо порадив йому відійти від цієї справи. Єдине заспокоєння Блорни: дружина робиться чимраз лагідніша, щоправда, гострий язичок вона зберегла, але повертає його вже не проти чоловіка, а тільки проти інших, хоча й не проти всіх. Її задум продати віллу, викупити Катарінину квартиру й перебратися туди ще не здійснився через розміри квартири, тобто зовсім маленькі, бо Блорна хоче відмовитись від своєї міської контори й завершувати справи вдома; він, уважавшись лібералом із нахилами бонвівана, приємний, життєрадісний колега, чиї вечірки охоче відвідувались, став виявляти риси аскета, нехтувати одягом, якому завше надавав великої ваги, а що він нехтував ним справді, а не по-модному, то декотрі колеги твердять, що він навіть кинув дотримуватись бодай мінімального догляду за тілом і від нього пахтить. Отож на нову кар'єру сподіванки майже немає, бо ж насправді — саме тут нічого, анічогісінько не повинно приховуватись — запах його тіла уже не той, що був раніше: це не запах людини, що вранці бадьоро підстрибує під душем, щедро користується милом, дезодорантами та туалетною водою. Одно слово, з ним відбувається грунтовна зміна. Його друзі — а в нього їх лишилось іще кількоро, серед них Гах, з яким йому, до речі, доводиться мати справу в зв'язку з Людвігом Геттеном та Катаріною Блум,— отож його друзі занепокоєні, тим більше, що його лють — скажімо, проти ГАЗЕТИ, яка раз у раз обдаровує його невеличкими кореспонденціями,— уже не прохоплюється назовні, а, очевидячки, мовчки проковтується. Неспокій його друзів доходить до того, аж вони просили Труду Блорна непомітно перевірити, чи Блорна, бува, не придбав зброї або не виготовляє вибуховий механізм, бо застрелений Тетгес знайшов собі спадкоємця й продовжувача на ймення Егінхард Темплер; цьому Темплерові вдалося сфотографувати Блорну в дверях приватного ломбарду, після чого, зробивши знімок, очевидно, через вітрину, дати читачам ГАЗЕТИ уявлення про переговори між Блорною та власником ломбарду: обговорювалась заставна вартість якоїсь каблучки, що її хазяїн ломбарду розглядав через збільшувальне скло. Під знімком запитується: «Чи справді пересохли червоні джерела, а чи, може, тут інсценується бідність?»

Найбільший клопіт Блорни — це умовити Катаріну сказати на суді, що рішення відомстити Тетгесові — причім аж ніяк не з наміром убити, а тільки налякати — з'явилось у неї лише в неділю вранці. Щоправда, в суботу, запрошуючи Тетгеса на інтерв'ю, вона намірилась недвозначно висловити йому свою думку й звернути його увагу на те, що він учинив з нею та з її матір'ю, але вбивати вона не збиралась і в неділю, навіть прочитавши статтю в НЕДІЛЬНІЙ ГАЗЕТІ. Треба було усунути враження, нібито Катаріна цілоденно планувала вбивство й здійснила його за планом. Він намагається втовкти Катаріні,— яка твердить, ніби, ще прочитавши першу статтю, вона подумала про вбивство,— що у багатьох, а так само й у нього, часом зроджуються думки про вбивство, та, мовляв, є різниця між думками про вбивство й запланованим убивством. А ще його непокоїть те, що Катаріна досі не відчуває каяття, а тому не зможе виявити його й на суді. Вона зовсім не пригнічена, а певною мірою навіть щаслива, що живе «в таких самих умовах, як і любий Людвіг». Вона вважається зразковою ув'язненою, працює на кухні, і якщо початок судового розслідування буде відкладено, її переведуть до господарчого (економічного) відділу; але там, як пощастило довідатись, її чекають не з захватом, а з побоюванням — як в апараті управління, так само й у середовищі в'язнів,— через її репутацію чесної людини, і чутка про те, що весь термін свого ув'язнення — гадають, що прокурор вимагатиме п'ятнадцяти років, а дістане вона років вісім-десять,— Катаріна пропрацює по господарчому відомству, поширилась по всіх тюрмах, немов страшна звістка. Отак і виходить: чесність, поєднана з хистом планувати не бажана ніде, навіть по тюрмах, і навіть в управлінні.

Як довірчо повідомив Блорну Гах, звинувачення Геттена у вбивстві, очевидно, неможливо буде довести, тому воно й не висуватиметься. Проте вважається доведеним, що він не тільки дезертирував із бундесверу, але й завдав значної шкоди (так само й матеріальної, а не тільки моральної) цій благословенній установі. Банк він не грабував, а тільки випорожнив сейф, де тримали платню для особового складу двох полків і ще значні суми грошей; до того ж він підробив балансну відомість і вкрав зброю. Треба думати, він також дістане від восьми до десяти років. Отже, він вийде на волю десь у свої тридцять чотири роки, Катаріна — років у тридцять п'ять, і вона справді складає плани на майбутнє: розраховує, що на час звільнення її капітал дасть значні відсотки, і тоді вона зможе «десь, звичайно, не тут» відкрити «ресторан з кулінарією». Питання, чи можна вважати її нареченою Геттена, очевидно, вирішуватиметься не на вищому, а на найвищому рівні. Відповідні клопотання складено, й вони здійснюють свій довгий шлях через інстанції. До речі, телефонні контакти, що їх Геттен встановив із Штройбледерової вілли, ведуть тільки до службовців бундесверу, серед них є офіцери та офіцерські жінки. Скандал, видно, буде середній.

Поки Катаріна майже спокійно, обмежена лише в свободі, вдивляється в своє майбутнє, Ельза Вольтерсгайм впадає в чимраз запекліші озлоблення. Її дуже образило, що кинуто тінь на її матір та покійного батька, якого вважали жертвою сталінізму. У Ельзи Вольтерсгайм виявляються посилені громадсько-ворожі настрої, які не щастить пом'якшити навіть Конрадові Байтерсу. А що Ельза спеціалізувалася переважно на холодних закусках — як у сфері калькуляції, так і приготування та контролю,— то її агресивність скерована головним чином проти гостей проханих вечорів, байдуже чи то іноземні, чи вітчизняні журналісти, промисловці, профспілкові діячі, банкіри чи високопоставлені чиновники. «Часом,— сказала вона оце якось Блорні,— мені доводиться силою стримувати себе, щоб не жбурнути якому-небудь типові на фрак миску з картопляним салатом або вивернути якійсь шльондрі блюдо зі шматочками семги просто в декольте — хай вони врешті звідають, що таке страх. Якби вони уявили собі, як виглядають збоку, з нашого боку: як вони стовбичать, пороззявлявши роти, вірніше, пащі, і як відразу юрбою накидаються, звісно, на бутерброди з ікрою, а то ще трапляються й такі — навіть мільйонери або мільйонерші,— які напихають собі кишені сигаретами, сірниками та тістечками. А подеколи прихоплюють із собою якісь пластмасові слоїки, в яких виносять каву,— і все оце, геть усе якось, так або інакше, компенсується з наших податків. Є такі, котрі заощаджують на сніданку або обіді і, мов шуліки, налітають на закуски,— тільки я, звичайно, не хотіла б образити шулік».