Розділ «Втрачена честь Катаріни Блум[38] або як виникає насильство і до чого воно може призвести Переклав Петро Соколовський»

робітник бензоколонки поблизу Гольцмаркту; де він заправив украдений „порше“;

чоловік біля газетного кіоска на Маттіасштрасе;

продавець тютюнової крамнички;

службовець банку, де він поміняв сімсот американських доларів, роздобутих, очевидно, під час пограбування якогось банку.

Встановлено, що все це були випадкові, а не призначені контакти, і жодне слово, яким він обмінявся з кожним із цих людей, не схоже на код. Але я не повірю, що Блум — також випадковий контакт. Її телефонна розмова з Шоймель, пунктуальність, з якою вона появилась у Вольтерсгаймів, і кляте самозабуття та ніжність, з якими вони танцювали від першої секунди,— та як хутко вони потім разом ушились! — усе це говорить про те, що випадковості не було. Та насамперед про це свідчить той факт, що вона буцімто дозволила йому піти геть не попрощавшись, тож цілком очевидно, що вона показала йому, як вийти із житлового кварталу, уникнувши нашого контролю. А ми ж ані на хвилю не випускали з поля зору житловий квартал, вірніше, будинок у цьому кварталі, де вона мешкає. Певна річ, ми неспроможні встановити тотальний контроль над територією майже в півтора квадратних кілометра. Вона, мабуть, знає запасний вихід і показала його, до того ж я певен, що вона слугує йому як квартир'єр, а можливо, й іншим, і точно знає, де він перебуває. Будинки її роботодавців уже в облозі, ми зробили розвідку в її рідному селі, ще раз грунтовно обшукали квартиру пані Вольтерсгайм, поки її тут допитувано. Анічогісінько. На мою думку, найкраще дозволити їй вільно гуляти, щоб вона допустилася помилки, і, ймовірно, шлях до його лігва лежить через горезвісного відвідувача; я певен, що запасний вихід з житлового кварталу зв'язаний з пані Блорна, яка, як ми тепер знаємо, і є „червона Труда“, а вона брала участь у плануванні кварталу“.

Тут слід зауважити, що перше „протилежне підпертя“ майже закінчено, від п'ятниці знов перейшли до суботи. Все зроблено для того, щоб уникнути нових заторів, у тім числі й зайвих накопичень напруженості. Уникнути їх зовсім, очевидно, неможливо.

Варте уваги, що в п'ятницю пополудні, після заключного допиту, Катаріна Блум попросила Ельзу Вольтерсгайм і Конрада Байтерса спершу відвезти її додому і—„прошу, прошу“ — піднятися разом з нею до помешкання. Вона призналася, що боїться, бо в той четвер, невдовзі після телефонної розмови з Геттеном (виходячи з того, що вона, хай і не на допиті, відкрито говорила про свої телефонні контакти з Геттеном, будь-яка безстороння людина може судити про її невинність!), сталося щось украй жахливе. Невдовзі після розмови з Геттеном, щойно вона поклала слухавку, телефон задзвонив знову, і „в божевільній надії“, що це знову Геттен, вона відразу зняла слухавку, але на дроті був не Геттен,— „моторошно тихий“ чоловічий голос „майже пошепки“ наговорив їй усякої „бридоти“, самі тільки мерзенні речі, та наймерзенніше те, що негідник видавав себе за мешканця будинку й сказав, що коли їй уже так до вподоби пестощі, то нащо далеко ходити: він готовий і спроможний запропонувати їй будь-які, тобто які завгодно пестощі. Атож, оця розмова й змусила її приїхати вночі до Ельзи. Вона боїться, боїться навіть телефону, а що Геттен знає її номер, а вона його номера не знає, то вона сподівається, що він зателефонує, але водночас і боїться телефону.

Не варто приховувати, що Катаріну Блум чекали й інші жахи. Взяти, скажімо, поштову скриньку: досі та мало важила в її житті, вона заглядала в неї головним чином тільки тому, що „так уже заведено“, але марно. Цієї ж п'ятниці вранці скринька була напхом напхана й аж ніяк не на радість Катаріні. І дарма що Ельза В. і Байтерс усіляко намагались перехопити листи та друковані видання, вона не відступалася й переглянула — напевно, сподіваючись отримати звістку від свого любого Людвіга,— всі поштові відправлення, всього штук двадцять, але, очевидно, нічого не знайшовши від Людвіга, позапихала отой мотлох до своєї торбинки. Навіть поїздка в ліфті була болісною, оскільки з ними підіймалося й двоє сусідів. Один з них (звучить неймовірно, але доводиться сказати) — перебраний за шейха пан, який, явно намагаючись відмежуватися від їхнього товариства, забився в куток, але, на щастя, висів уже на четвертому поверсі, і пані (здуріти можна, але ніде правди діти), перебрана за андалуску, в масці,— ця не відсахнулася від Катаріни, навпаки, стала дуже близько й з безцеремонною цікавістю розглядала її „зухвалими, осудливими карими очима“. І поїхала за восьмий поверх.

Мусимо попередити: далі буде ще гірше. Тільки-но вони опинилися в помешканні, де Катаріна, ступивши досередини, просто-таки вчепилась у Байтерса і Ельзу В., задзвонив телефон, і цього разу пані В. виявилася меткішою за Катаріну, метнувшись, вона схопила слухавку, вжахнулася, зблідла, промимрила „клята свиня, клята боягузлива свиня“ і розважливо поклала слухавку не на важіль, а поряд з апаратом.

Марно пані В. і Байтерс силкувались відібрати пошту від Катаріни: вона чіпко затисла в руках усю паку листів та друкованих видань разом з обома випусками ГАЗЕТИ, які так само дістала з торбинки, і наполягла на тому, щоб розпакувати всю кореспонденцію. Ну що тут вдієш? Вона все прочитала!

Не всі послання були анонімні. Один — найбільший — не-анонімний лист прийшов від підприємства, яке відрекомендувалось як „Будинок пересилання речей інтимного вжитку“ й пропонувало найрізноманітніше причандалля для статевого життя. Це вже зовсім доконало Катаріну, та й ще хтось рукою дописав: „Осьде справжні пестощі“.

Коротко, або ще краще — статистично кажучи, серед решти вісімнадцяти кореспонденцій було:

сім анонімних, написаних рукою листівок з „ницими“ пропозиціями сексуальних послуг, і в кожній по-своєму офірувалися слова „комуністична свиня“;

чотири анонімних листівки з політичними образами — від „червоної нориці“ до „кремлівської тітки“ — без сексуальних пропозицій;

п'ять листів з вирізками з ГАЗЕТИ, де — в трьох або чотирьох із них — зроблено червоним чорнилом на берегах коментарі, серед іншого, скажімо, такого змісту; „Що не вдалося Сталіну, те не вдасться й тобі“;

два листи з релігійними напученнями — в тому й другому на доданих трактатах написано: „Навчися знову молитись, бідолашна, заблудла дитино“ та „Вклякни навколішки й сподівайся. Бог іще не покинув тебе“.

Тільки тепер Ельза В. помітила підсунуту під двері цидулку, яку вона, на щастя, справді спромоглася приховати від Катаріни:

„Чому б тобі не скористатися з мого каталога пестощів? Невже я повинен силувати тебе до твого щастя? Твій сусід, якого ти так зневажливо відринула. Я попереджую тебе“. Написано друкованими літерами, що виказували, на думку Ельзи В., вищу, якщо не медичну освіту.

Дивно, що ні пані В., ні Конрад Б. не здивувались і навіть не здумали втрутитися, коли Катаріна підступила до невеликого домашнього бара у вітальні, подіставала пляшки з шеррі, віскі, червоним вином і почату пляшку вишневого сиропу і без особливого хвилювання почала жбурляти їх в бездоганно чисті стіни, об які вони розбивались, залишаючи патьоки.

Так само вона повелася в невеличкій кухні, де використала з цією метою кетчуп, салатну підливу, оцет, підливу для приправи. Чи ж треба додавати, що те саме вона вчинила й у ванній з тюбиками й флаконами крему, з пудрою, всякими порошками, солями для ванни, а в спальні — з флаконом одеколону?