Розділ «Втрачена честь Катаріни Блум[38] або як виникає насильство і до чого воно може призвести Переклав Петро Соколовський»

Медінг, помічник Байцменне, який відвозив Катаріну додому, казав потім, що він дуже стурбований станом молодої жінки і боїться, коли б вона собі чогось не заподіяла; вона геть розбита, пригнічена, але, на подив, саме в цьому стані у неї виявилось або щойно розвинулось почуття гумору. Ідучи з нею містом, він жартома спитав її, чи не чудово було б десь просто так, без задньої думки перехилити по чарчині й потанцювати, вона кивнула й відповіла, що це було б незле, можливо, навіть справді чудово, а коли він біля під'їзду запропонував провести її нагору до дверей помешкання, вона саркастично відказала: «Ой ні, краще не треба, ви знаєте,— у мене досить панів-відвідувачів... Та все одно — дякую».

Цілісінький вечір і аж до півночі Медінг пробував переконати Байцменне, що Катаріну треба заарештувати — задля її ж захисту; Байцменне навіть спитав, чи той, бува, не закоханий, але той відповів: ні, вона лише подобається йому і вона його ровесниця, і він не вірить у теорію Байцменне про велику змову, в яку буцімто заплутана Катаріна.

Про що він не розповів і що однак стало відомо Блорні від пані Вольтерсгайм,— це про дві поради, які він дав Катаріні, все ж проводячи її через вестибюль до ліфта; ці досить делікатні й до того ж смертельно небезпечні для нього самого і його колег поради могли б дорого коштувати йому; отож уже біля ліфта він сказав Катаріні таке: «Не торкайтесь телефону й не розгортайте завтра газети»,— і було неясно, чи він мав на увазі ГАЗЕТУ, а чи газети взагалі.

Було близько 15.30 того самого дня (четвер, 21 лютого 74 р.), коли Блорна вже на місці відпочинку вперше надяг лижі й налагодився вирушити в довгу прогулянку. Від цієї хвилі його відпустка, яку він так довго смакував заздалегідь, полетіла шкереберть. Така ж бо чудова була довга прогулянка з Трудою звечора, невдовзі після приїзду — оті дві години через глибокий сніг, тоді пляшка вина біля жаркого каміна й міцний сон при розчиненому вікні; перший сніданок на відпочинку, неквапний, довгий; потім кілька проведених на терасі годин, сидячи, тепло закутавшись, у лозяному кріслі, і ось саме в ту хвилю, коли він уже став на лижі, невідь звідки вигулькнув отой молодик із ГАЗЕТИ і без будь-якого вступу завів мову про Катаріну. Чи вважає він її здатною на злочин? «Як це? — спитав Блорна.— Я адвокат і знаю, хто справді здатний на злочин. А тут — який іще злочин? Катаріна? Ну знаєте,— звідки ви таке взяли? Що вам відомо?» Дізнавшися врешті, що давно розшукуваний бандит, як доведено, переночував у Катаріни і її десь від 11 години ранку суворо допитували, він був намірився летіти назад і заступитися за неї, але молодик із ГАЗЕТИ — чи справді той був такий мерзотник на вигляд, а чи то йому тільки потім уявлялося? — сказав, що так кепсько справа все ж не стоїть і чи не назве він кілька характерних рис Катаріни. А коли він ухилився і молодик зауважив, що це нехороший знак, який можуть криво розтлумачити, бо мовчання з приводу її вдачі в такому випадку — адже йдеться про «front-page story[39]» — недвозначно свідчить про вдачу погану,— Блорна розлютився й роздратовано відрубав: «Катаріна дуже розумна й стримана особа», але розізлився на себе, бо це теж було не те й нітрохи не висловлювало того, що він хотів і міг би сказати.

Він ще ніколи не мав діла з газетами, тим паче з ГАЗЕТОЮ, і, коли молодик поїхав геть на своєму «порше», Блорна відстебнув лижі й зрозумів, що відпустці кінець. Він піднявся на балкон до Труди, яка, загорнувшись у ковдри, вигрівалась у напівдрімоті проти сонця. Він їй усе розповів. «То зателефонуй»,— сказала Труда, і він намагався зателефонувати — три, чотири, п'ять разів, але весь час чув одне й те саме: «Абонент не відповідає». Увечері годині об одинадцятій він ще раз намагався зателефонувати, але знов ніхто не відповів. Він багато пив і погано спав.

Коли в п'ятницю вранці десь о пів на десяту він, похмурий, сів снідати, Труда простягла йому ГАЗЕТУ. На першій шпальті була Катаріна. Величезна фотографія, велетенські літери.

«БАНДИТОВА КОХАНКА КАТАРІНА БЛУМ ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ДАВАТИ СВІДЧЕННЯ ПРО ПАНІВ ВІДВІДУВАЧІВ.

Розшукуваного вже півтора року бандита й убивцю Людвіга Геттена можна було вчора заарештувати, якби його кохана, домашня робітниця Катаріна Блум, не замела його слідів і не прикрила його втечі. Поліція припускає, що Блум уже тривалий час замішана в змову. (Продовження див. на звороті під заголовком „Панове відвідувачі“)».

На звороті він побачив, що його слова «Катаріна розумна й стримана» ГАЗЕТА перетворила в «холодна й розважлива», а його загальне зауваження про злочинність — у конкретне: «вона цілком здатна на злочин».

Священик із Геммельсбройха сказав: «Від такої можна всього сподіватися. Батько був потаємним комуністом, а мати, яку я з милосердя якийсь час тримав прибиральницею, крамі церковне вино й справляла в ризниці оргії зі своїми коханцями».

«Останні два роки Блум регулярно приймала чоловіків. Чи не було її помешкання конспіративним центром, бандитською явкою, перевалочним пунктом для транспортувння зброї? Яким чином двадцятисемирічна домашня робітниця могла стати власницею окремого помешкання вартістю приблизно в 110 000 марок? Чи брала вона участь у розподілі здобичі від пограбувань банків? Поліція провадить розслідування далі. Прокуратура працює на всю потужність. Завтра повідомимо більше. ГАЗЕТА, ЯК ЗАВЖДИ, ТРИМАЄ РУКУ НА ПУЛЬСІ! Всі інформації про залаштунковий бік справи читайте в завтрашньому недільному випуску».

В другій половині дня на аеродромі Блорна реконструював у пам'яті подальший перебіг подій.

10.25. Дзвінок дуже схвильованого Людінга, який благав мене негайно повернутися й зв'язатися з також дуже схвильованим Алоїсом. Алоїс, нібито украй розгублений, яким я його ніколи не бачив і уявити собі не міг, нині перебуває в Бад-Беделігу на конференції Християнських підприємців, де має виступати з головною доповіддю та керувати дискусією.

10.40. Дзвінок Катаріни, яка спитала, чи справді я сказав те, що надруковано в ГАЗЕТІ. Зрадівши нагоді дати пояснення, я розповів, як стояла справа, і вона сказала (записано з пам'яті) приблизно таке: «Я вам вірю, вірю, тепер я знаю, як працює ця наволоч. Сьогодні вранці вони добралися навіть до моєї тяжко хворої матері, до Бреттло та ще декого». На моє запитання, звідки вона телефонує, Катаріна відповіла: «Від Ельзи, а зараз я маю знов іти на допит».

11.00. Дзвінок Алоїса, який — я відчув це вперше, а ми знайомі двадцять років — був схвильований і наляканий. Він сказав, що я повинен негайно вернутися, аби виступити його поручником в одній дуже дражливій справі. Він має зараз виголосити доповідь, потім обідати з підприємцями, далі вести дискусію, а ввечері брати участь в одній дружній зустрічі, але між 7.30 і 9.30 він може приїхати до нас додому, звідки вже й подасться на оту дружню зустріч.

11.30. Труда так само вважає, що ми повинні негайно виїхати й заступитися за Катаріну. З її іронічної усмішки бачу, що у неї вже готова (як, зрештою, й завжди) відповідна теорія про Алоїсові ускладнення.

12.15. Замовив квитки, склав речі, сплатив за рахунком. Після неповних сорока годин відпустки беремо таксі до І. Там від 14.00 до 15.00 перечікували на аеродромі туман. Довга розмова з Трудою про Катаріну, до якої — Труда це знає — я дуже прив'язаний. Згадували й про те, як ми підбадьорювали Катаріну, щоб вона не була такою скутою, щоб забула про своє нещасливе дитинство та невдалий шлюб. Про те, як ми старались побороти її гордість, коли заходила мова про гроші, та надати їй з нашого рахунку дешевшу позику, ніж у банку. Навіть наше пояснення, що, коли вона замість 14 %, які бере банк, дасть нам 9 %,— а це зовсім не принесе нам збитку, зате вона заощадить чимало грошей,— її не переконало. Ми ж бо так зобов'язані їй: відколи вона, завжди спокійна й привітна, дуже ощадно веде наше господарство, не тільки значно поменшали наші видатки,— вона надала нам обом змогу цілком присвятити себе роботі, що навряд чи можна перевести на гроші. Вона звільнила нас від п'ятирічного безладу, що так обтяжував наш шлюб і нашу роботу.

А що туман не рідшав, ми близько 16.30 вирішуємо їхати поїздом. За Трудиною порадою я не телефонував Алоїсові Штройбледеру. Дістаємося на таксі до вокзалу, де встигаємо на поїзд о 17.45 на Франкфурт. Поїздка препоганюща — нудота, нервозність. Навіть Труда поважна й схвильована. Вона передчуває велику біду. Геть виснажені, робимо пересадку в Мюнхені, де беремо місця в спальному вагоні. Ми обоє завбачаємо прикрощі з Катаріною й, через неї, неприємності з Людвігом та Штройбледером.

У суботу вранці, геть виснажені й змордовані, вони вже на вокзалі, місто все ще по-карнавальному веселе, і відразу на пероні — ГАЗЕТА: знов на першій шпальті Катаріна, цього разу вона спускається в супроводі службовця кримінальної поліції в цивільному сходами поліційного управління.

«НАРЕЧЕНА ВБИВЦІ ВСЕ ЩЕ ВПИРАЄТЬСЯ! ЖОДНИХ ВІДОМОСТЕЙ ПРО МІСЦЕПЕРЕБУВАННЯ ГЕТТЕНА! ПОЛІЦІЯ В ПАНІЦІ».