Розділ «Втрачена честь Катаріни Блум[38] або як виникає насильство і до чого воно може призвести Переклав Петро Соколовський»

В середу після обіду Блорна особисто видав Катаріні Блум платню за два повних тижні — по 280 марок за кожен, за поточний і за наступний, бо в середу в другій половині дня він мав їхати з дружиною на зимовий відпочинок. Катаріна не просто обіцяла Блорнам, вона навіть присяглася, що врешті візьме відпустку і розважиться на карнавалі, замість найнятись, як усі останні роки, на сезонну працю. Вона радісно повідомила Блорнів, що ввечері запрошена на маленький домашній бал до своєї тітки — хрещеної, приятельки, повірниці Ельзи Вольтерсгайм, з чого дуже рада, бо ж давно не мала нагоди потанцювати. На це пані Блорна їй відповіла: «Зачекай, Катрінхен, коли ми повернемось, то також улаштуємо вечірку, і ти знову зможеш потанцювати». Катаріна, відколи живе в місті — ось уже п'ять чи шість років,— скаржилась, що не має можливості «просто десь піти потанцювати». Як вона говорила Блорнам, тут скрізь самі тільки халабуди, де якісь жалюгідні студенти шукають собі безкоштовних повій, та ще всякі богемні заклади, в яких панує та сама розпуста, а релігійні танцювальні заходи їй і зовсім осоружні.

Як легко встановлено, в середу після обіду Катаріна ще дві години попрацювала у подружжя Гіперців, яким вона на їхнє прохання час від часу допомагала. А що Гіперці на дні карнавалу так само від'їжджали з міста до дочки в Лемго, то Катаріна своїм «фольксвагеном» відвезла літнє подружжя на вокзал. Дарма що важко було десь поставити машину, вона, наполігши на своєму, провела їх на перон, ще й піднесла багаж. («Не за гроші, ні, за такі люб'язності не можна навіть пропонувати їй щось: це глибоко образило б її»,— пояснила пані Гіперц). Поїзд, як установлено, відійшов о 17.30. Якщо дати Катаріні 5—10 хвилин, щоб знайти свою машину в першій карнавальній товкотнечі, ще 20 або й усі 25 хвилин, щоб доїхати до своєї квартири, яка розташована за містом зеленій зоні і в яку вона, отже, змогла зайти тільки між 18 00 і 18.15, то не залишається жодної нез'ясованої хвилини; а ще ж їй треба дати якийсь час на те, щоб помитися, перевдягтися й попоїсти, бо вже близько 19.25 вона появилась на вечірці в пані Вольтерсгайм і їхала туди не машиною, а трамваєм та й перебрана була не за бедуїнку і не андалуску, а просто прийшла з червоною гвоздикою у косах, у червоних панчохах і туфлях, у закритій чесучевій блузці медового кольору і в звичайній твідовій спідниці того ж кольору. Начебто й не слід надавати тому ваги, їхала Катаріна на вечірку своєю машиною а чи трамваєм, однак тут про це сказати конче необхідно, бо при розслідуванні ця обставина мала неабияке значення.

Від тієї хвилі, як Катаріна зайшла до вольтерсгаймівського помешкання, розслідувати справу стало легше, бо від 19.25 вона, сама того не запідозрюючи, перебувала під поліційним наглядом. Цілий вечір, від 19.30 до 22.00, вона танцювала, як згодом показала в своїх свідченнях, винятково й самозабутньо з таким собі Людвігом Геттеном, з яким вона й пішла звідти.

Не забудьмо сказати спасибі прокуророві Петеру Гаху, бо самому тільки йому ми завдячуємо повідомлення, близьке до розголошення юридичної таємниці, про те, що відколи Блум разом з Геттеном залишили помешкання Вольтерсгаймів, комісар кримінальної поліції Ервін Байцменне загадав прослуховувати телефони Вольтерсгаймів і Блум. Це було зроблено в спосіб, гідний, мабуть, самого повідомлення. У таких випадках Байцменне телефонував відповідному начальникові й казав: «Мені знов потрібні мої язички. Цього разу — два».

Очевидно, Геттен з Катаріниної квартири не телефонував. У всякому разі, Гах нічого не знав про це. Точно відомо, що її квартира перебувала під суворим наглядом, і коли в четвер уранці Геттен звідти не зателефонував і не вийшов до 10.30, Байцменне забракло терпцю й витримки, і він та ще вісім озброєних до зубів поліцейських вдерлися до помешкання, буквально взяли його штурмом і, якнайсуворіше дотримуючись застережних заходів, обшукали, але знайшли не Геттена, а тільки «вкрай розслаблену й майже щасливу» Катаріну, яка стояла біля кухонного серванта й пила з великого кухля каву, заїдаючи білим хлібом, намащеним маслом та медом. Вона викликала підозру лише тим, що здавалась не приголомшеною, а спокійною, «трохи не переможною на вигляд». Мала на собі купальний халат із зеленої бавовняної тканини з вишитими маргаритками, накинутий просто на голе тіло, і коли комісар Байцменне спитав («досить грубо», як вона розповідала потім), куди подівся Геттен, вона відповіла, що не знає, коли саме Людвіг залишив помешкання. Мовляв, вона прокинулась о 9.30, і він уже пішов. «Не попрощавшись?» —«Так».

Саме в цьому місці слід дещо сказати про те вкрай спірне запитання Байцменне, що його Гах якось процитував з пам'яті, спростував, знов процитував і ще раз спростував. Блорна вважає це запитання важливим, бо міркує собі, що коли його й справді було поставлено, то саме воно, й ніщо інше, стало причиною затятості, сорому й люті Катаріни. А що Блорна і його дружина характеризують Катаріну Блум стосовно сексуальних питань вкрай цнотливою, майже неприступною, то треба ще подумати, чи міг Байцменне, розлютившись через зникнення Геттена, якого він вважав уже в своїх руках, поставити оте спірне запитання. Байцменне буцімто спитав Катаріну, що визивно спокійно прихилилася до свого серванта: «То він тебе, виходить, відмахав?» — на що Катаріна, зашарівшись, однак з гордим і переможним виглядом нібито відмовила: «Ні, я б так не сказала».

Можна з певністю припустити, що якби Байцменне був поставив таке запитання, то відтоді між ним і Катаріною не могло б виникнути жодної довіри. Але той факт, що довіра між ними так і не виникла — хоча Байцменне, якого вважають «начебто не таким уже й поганим», за ймовірними даними, прагнув до цього,— аж ніяк не слід розглядати остаточним доказом того, що він і справді поставив оте сумнівне запитання. Хоч хай там як, а Гах, який був присутній при обшуку, на думку друзів і знайомих «сексуально заклопотаний», тож цілком можливо, що і йому самому прийшла до голови така груба думка, коли він побачив надзвичайно привабливу Блум, недбало прихилену до серванта, і що він залюбки поставив би їй це запитання або й залюбки розпочав би з нею так вульгарно пойменовану діяльність.

Після чого поменшання було ретельно обшукано, деякі речі конфісковано, насамперед папери. Катаріні Блум дозволено одягтися у ванній у присутності службовки поліції Плецер. Тільки двері ванної наказано залишити прохиленими: їх пильно охороняли два озброєних поліцаї. Катаріні дозволили взяти з собою торбинку і — оскільки можливий був арешт — речі нічного туалету, косметичку та дещо для читання. Її бібліотека складалася з чотирьох романів про кохання, трьох детективів, а також біографії Наполеона та життєпису королеви Крістіни Шведської. Усі книжки взято з одного книжкового клубу. А що вона безперестану питала: «Але як же це, як це так, чим я завинила?» — то службовка кримінальної поліції Плецер врешті в чемній формі повідомила її, що Людвіг Геттен — давно розшукуваний бандит, майже викритий грабіжник банку, запідозрюваний у вбивстві та інших злочинах.

Коли нарешті близько 11.00 Катаріну Блум виводили з її помешкання на допит, то наручників на неї все ж не надягли. Щоправда, Байцменне був схильний наполягти щодо наручників, та після короткого діалогу між службовкою Плецер та його помічником Медінгом відмовився від свого наміру. А що цього першого дня карнавалу численні мешканці будинку не пішли на роботу і ще не вирядились на щорічні, подібні до староримських сатурналій процесії, святкування і таке інше, то в вестибюлі десятиповерхового багатоквартирного будинку товклося десятків зо три мешканців у плащах, піжамах та купальних халатах, а за кілька кроків від ліфта стояв фоторепортер Шеннер; саме в цей час Катаріна Блум у супроводі озброєних поліцаїв та з Байцменне і Медінгом пообабіч вийшла з ліфта. Її сфотографували багато разів — спереду, ззаду, збоку, і наостанку, коли вона, палаючи від сорому та геть розгублена, силкувалася прикрити обличчя руками, зайнятими сумочкою, косметичкою, поліетиленовим пакунком з двома книжками та письмовим приладдям; коси в неї були скуйовджені, а на обличчі дуже сердитий вираз.

Через півгодини, по тому як їй з'ясовано її права й надано змогу трохи причепуритися, у присутності Байцменне, Медінга, пані Плецер, а також прокурорів д-ра Кортена і Гаха почався допит, записаний у протокол: «Моє ім'я Катаріна Бреттло, дівоче прізвище Блум. Я народилася 2 березня 1947 року в Геммельсбройху, округа Куїр. Батько мій, Петер Блум працював гірником. Помер, коли мені було шість років, у віці тридцяти семи років внаслідок поранення легенів, яке дістав на війні. Після війни знову влаштувався на сланцевому кар'єрі, і в нього запідозрювали пневмоконіоз. Після батькової смерті мати мала труднощі з пенсією, бо відділ соціального забезпечення та спілка гірників не могли дійти згоди. Мені довелося брати участь у веденні домашнього господарства з дуже ранніх літ, бо батько часто хворів і заробляв нерегулярно, а мати служила прибиральницею в кількох місцях. В школі мені наука давалася легко, хоча й у шкільні роки мені доводилося виконувати чимало хатньої роботи не тільки вдома, а й у сусідів та інших мешканців нашого села — я підсобляла пекти, варити, консервувати, різати птицю. Я багато поралась удома й допомагала збирати врожай. При допомозі моєї хрещеної, пані Ельзи Вольтерсгайм з Куїра, я, закінчивши школу, 1961 року дістала місце помічниці в м'ясній крамниці Герберса в Куїрі, а при нагоді стояла й за прилавком. З 1962-го до 1965 року я вчилася в школі домоведення в Куїрі — дякуючи допомозі та фінансовій підтримці моєї хрещеної, пані Вольтерсгайм, яка працювала там майстром-вихователем; школу я закінчила на „відмінно“. З 1966-го до 1967 року я працювала економкою в дитячому садку з подовженим днем фірми Кешлер у сусідньому містечку Офтерсбройх, потім дістала місце домашньої робітниці У лікаря, д-ра Клутена, там само в Офтерсбройху, де пробула тільки рік, бо пан доктор робився все настирливішим а пані докторша не хотіла терпіти цього. Мені така настирливість також не подобалась. Вона була мені огидна. 1968 року, коли я кілька тижнів не мала постійного місця й допомагала матері в господарстві, а принагідно — на зборах та вечірках корпорації барабанщиків у Геммельсбройху, мій старший брат Курт Блум познайомив мене з робітником-текстильником Вільгельмом Бреттло, за якого я через кілька місяців пішла заміж. Ми жили в Геммельсбройху, де у вихідні дні при великому напливі відпочивальників я, бувало, допомагала на кухні в готелі Клоог, подеколи навіть як офіціантка. Вже десь через півроку я стала почувати непоборну відразу до свого чоловіка. Я б не хотіла докладніше розповідати про це. Я залишила чоловіка й перебралася до міста. На шлюборозлучному процесі я була визнана винною, як така, що зловмисно кинула чоловіка, і знову взяла собі своє дівоче прізвище. Спочатку я меншала у пані Вольтерсгайм, а за кілька тижнів знайшла собі місце економки й домашньої робітниці в будинку податкового інспектора д-ра Фенерна, де я й мешкала. Пан д-р Фенерн надав мені змогу відвідувати вечірні курси підвищення кваліфікації й скласти екзамени на дипломовану економку. Він був дуже хороший, дуже великодушний, і я залишилась у нього й після того, як склала екзамени. Наприкінці 1969 року пана д-ра Фенерна заарештували в зв'язку з прихованням майна від оподаткування, виявленим у великих фірм, на які він працював. Перш ніж його забрали, він дав мені конверта з тримісячною платнею, попросивши мене й далі наглядати за будинком: він, мовляв, скоро повернеться. Я пробула там іще місяць, обслуговувала службовців, які працювали в його конторі під наглядом податкових інспекторів, тримала в охайності будинок, дбала про сад, піклувалась і про білизну. Я завжди приносила в тюрму для підслідних арештантів чисту білизну панові д-ру Фенерну, а також їжу, особливо арденський паштет, що його навчилася готувати у м'ясника Герберса в Куїрі. Незабаром контору закрили, будинок конфіскували, і мені довелося звільнити кімнату. Мабуть, пана д-ра Фенерна звинуватили також у присвоєнні грошей та підробці документів, і він потрапив уже до справжньої в'язниці, проте я й далі навідувала його. Я хотіла була повернути платню за два місяці, яку я йому зоставалась винна. Але він категорично відмовився брати від мене гроші. Невдовзі я знайшла місце в будинку д-ра Блорни, з яким познайомилась через пана Фенерна.

Блорни мають особняк у парковій зоні на південній околиці міста. Хоч вони мені пропонували в себе помешкання, я відмовилась: я хотіла бути незалежною й працювати за своїм фахом, по найму. Блорни були дуже добрі до мене. Пані д-р Блорна допомогла мені — вона працює у великому архітектурному бюро — купити власну квартиру в місті-супутнику на півдні, розрекламовану в проспектах під назвою „Елегантна оселя над річкою“. Пан д-р Блорна, як адвокат-консультант промислових фірм, а пані д-р Блорна, як архітектор, були знайомі з проектом. Разом із паном д-ром Блорною ми вирахували вартість, відсотки та розміри поступового погашення боргу за двокімнатну квартиру з кухнею і ванною на восьмому поверсі; а що в мене було 7 тисяч марок заощаджень, а на 30 тисяч марок кредиту подружжя Блорнів дало мені поручництво, то вже на початку 1970 року я перебралася до власного помешкання. Мій мінімальний місячний внесок становив напочатку 1100 марок, та оскільки Блорни не брали а мене грошей за харчі — навіть більше: пані Блорна щодня совала мені пакунок з продуктами додому,— то я жила дуже ощадно й сплачувала свій кредит навіть швидше, ніж ми спершу розраховували. Уже чотири роки я веду у них господарство, мій робочий день починається о сьомій годині ранку й закінчується близько 16.30, коли я впоруюсь із хатньою роботою, прибиранням, закупами та приготуванням вечері. Я піклуюсь також про всю білизну. Між 16.30 і 17.30 я займаюсь власними домашніми справами, а потім ще звичайно півтори-дві години працюю у пенсіонерів Гіперців. За роботу в суботу та неділю я в обох будинках одержую додаткову платню. У вільний час я коли-не-коли працюю у ресторатора Клофта або допомагаю на прийомах, вечірках, весіллях, званих обідах, балах найчастіше як найнята на вільних засадах економка з оплатою всієї праці в цілому, самостійно ведучи розрахунки іноді за дорученням фірми Клофт. Я займаюся калькуляцією, організацією, принагідно час від часу також працюю куховаркою або офіціанткою. Мої доходи становлять пересічно 1800—2300 марок на місяць. У фінансовому управлінні мене вважають людиною вільної професії. Податки й страхування я сплачую сама. А всі оті папери — як-от податкові декларації і т. ін.— мені складають безкоштовно в конторі Блорни. З весни 1972 року я маю „фольксвагена“ випуску 1968 року, що його мені недорого продав кухар фірми Клофт, Вернер Клормер. Мені стало важко добиратися громадським транспортом до різних, до того ж щоразу інших місць праці. Придбавши машину, я дістала змогу працювати на прийомах і святах по віддалених готелях».

Ця частина допиту тривала від 11.30 до 12.30 і після годинної перерви — від 13.30 до 17.45. В обідню перерву Блум відмовилась від кави та бутербродів із сиром за рахунок поліційного управління, настійні вмовляння видимо прихильних до неї пані Плецер і помічника Медінга теж не мали успіху. Як казав Гах, вона, видно, не могла розглядати нарізно службове й особисте, зрозуміти необхідність допиту. Коли Байцменне, з розстебнутим комірцем і послабленим вузлом краватки, зі смаком поглинаючи каву та бутерброди, схожий на доброго тата, справді повівся у відношенні до Блум по-батьківськи, вона наполягла на тому, щоб її відвели до камери. Обидва поліцаї, поставлені охороняти Блум, також намагались, як було встановлено, запропонувати їй каву та хліб, але вона вперто хитала головою, сидячи на нарах, курила сигарету і, морщачи носа, гримасами всіляко виказувала огиду до забльованого унітаза в камері. Згодом вона здалася на умовляння пані Плецер та обох молодих поліцаїв і дала помацати собі пульс, який виявився нормальним, зволила дати дозвіл принести їй з сусідньої кав'ярні пісочне тістечко і чашку чаю, наполігши на тому, що сама за все заплатить, хоча один з молодих поліцаїв, який уранці охороняв двері її ванної, поки вона вдягалася, висловив готовність «почастувати» її. Думка обох поліцаїв і пані Плецер про Катаріну Блум після цього епізоду: не має почуття гумору.

Далі допит провадився від 13.30 аж до 17.45; Байцменне охоче скоротив би його, але Блум наполягала на докладному висвітленні справи, що визнали слушним і обидва прокурори, тож зрештою Байцменне спершу неохоче, але потім, ознайомившись із розкритою причиною, яка видалась йому важливою, також висловив свою згоду.

Десь о 17.45 постало питання: продовжувати чи урвати допит, відпустити Блум чи відвести до камери. Щоправда, близько 17.00 вона знову ласкаво погодилась випити чашечку чаю й з їсти бутерброд (із шинкою), виказавши цим свою згоду на подальший допит, оскільки Байцменне обіцяв по його закінченні відпустити її додому. Тепер мова зайшла про її стосунки з пані Вольтерсгайм. Це, сказала Катаріна Блум, її хрещена, далека кузина її матері; тітка завжди піклувалася про неї, і, перебравшись до міста, Катаріна відразу поновила з нею зв'язок.

«20 лютого мене запросили на отой домашній бал, призначений, власне, на 21 лютого, на карнавальну ніч, але потім перенесений на день раніше, бо в карнавальну ніч пані Вольтерсгайм мала бути зайнята службовими справами. За чотири роки це був мій перший танцювальний вечір. Тут я мушу відразу поправити своє свідчення: кілька разів, можливо двічі, тричі, а то й усі чотири рази я трошки танцювала у Блорнів, коли допомагала приймати гостей. Пізньої години, упоравшись із прибиранням та миттям посуду, я розносила каву, а баром відав д-р Блорна; отоді мене кликали до салону, де я танцювала з паном д-ром Блорною, а також із іншими панами з академічних, економічних і політичних кіл. Згодом я приймала ці запрошення дуже неохоче, вагаючись, а далі й зовсім перестала приймати, бо гості, часто підпилі, також робились настирливими. Точніше кажучи, відколи в мене з'явилася машина, я від цих запрошень відмовилась. Доти я залежала від цих панів: хтось із них підвозив мене додому. І з отим паном,— показала вона на Гаха, який при цьому зашарівся,— я також подеколи танцювала». Чи й Гах бував настирливим? — таке запитання не ставилось.

Тривалість допиту пояснюється тим, що Катаріна Блум з разючою педантичністю перевіряла кожнісіньке формулювання, просила зачитувати кожну протокольну фразу. Наприклад, згадану в останньому розділі настирливість спершу записано як «пестощі», тобто в першій редакції було сказано «панове робились пестливими» — і це викликало обурення та енергійний протест Катаріни Блум. Щодо цих визначень дійшло до справжньої суперечки між нею і прокурорами, між нею й Байцменне, бо Катаріна твердила, що пестощі — дія взаємна, а настирливість — однобічна, і саме останнє завжди мало місце. Коли панове заявили, ніби це не так і важливо і вона сама винна, що допит надміру затягся, вона відрізала, що не підпише жодного протоколу, де замість «настирливості» стоятиме слово «пестощі». Різниця має для неї вирішальне значення: одна з причин її розлучення з чоловіком була саме та, що він ніколи не бував пестливим, а завжди тільки настирливим.

Такі самі дискусії розгорілись і навколо слова «добрий» стосовно подружжя Блорнів. У протоколі було записано: «були люб'язні зі мною», та Блум відстоювала слово «добрі», а коли їй натомість запропонували слово «доброзичливі», бо «добрі», мовляв, звучить так старомодно, вона обурилась і заявила, що люб'язність і доброзичливість не мають нічого спільного з добротою, а саме її вона й відчувала у ставленні до неї Блорнів.

Тим часом було допитано й мешканців будинку, більшість яких не могли дати жодних свідчень про Катаріну Блум узагалі або ж сказали дуже мало: мовляв, часом зустрічалися з нею в ліфті, віталися, знають, що це її червоний «фольксваген»; одні вважали її секретаркою якогось шефа, інші — завідуючою відділом універмагу; вона завжди охайна, привітна, хоча й стримана. Тільки двоє з мешканців п'яти квартир на восьмому поверсі, Катаріниних сусідів, дали докладніші відомості. Одна — власниця перукарні, пані Шміль, другий — пенсіонер, колишній службовець електростанції на прізвище Рувідель, причому вражало те, що в обох свідченнях твердилось, ніби Катаріна час від часу приймала або приводила з собою чоловіка. Пані Шміль твердила, що відвідувач приходив регулярно, десь раз у два-три тижні; на вигляд дуже вишуканий пан років сорока, «явно з вищих кіл»; проте пан Рувідель описував відвідувача як досить молодого хлюста; кілька разів той приходив сам, а кілька разів — разом з панною Блум. За останні два роки він бував разів вісім або дев'ять, і «це тільки ті відвідини, які я бачив, бо про ті, яких не бачив, я, звичайно, нічого сказати не можу».

Коли в кінці дня Катаріну ознайомили з цими свідченнями й попросили дати якісь пояснення, то саме Гах, перш ніж сформулювати запитання, спробував піти їй назустріч, спитавши, чи то, бува, не ті панове, які вряди-годи підвозили її додому. Почервонівши до вух з сорому й злості, Катаріна у відповідь гостро запитала, а хіба, мовляв, заборонено приймати до себе в гості чоловіків, і, оскільки вона не забажала ступити на зичливо збудований Гахом місточок, а чи, можливо, й не визнала його за місточок, Гах також зробився гострішим і сказав: вона повинна з'ясувати собі, що розслідується дуже серйозна справа, а саме широко розгалужена справа Людвіга Геттена, якою вже понад рік заклопотані поліція та прокуратура, тож він питає її, коли вже вона, очевидячки, не спростовує згаданих відвідин, то чи тут ідеться про одного й того самого чоловіка. Але тут грубо втрутився Байцменне: «То, виходить, ви знаєте Геттена уже два роки».

Ця заява так ошелешила Катаріну, аж вона не знайшла, що відповісти, і тільки дивилась, похитуючи головою, на Байцменне, а коли по тому на подив лагідно пробелькотіла: «Та ні ж бо, ні, я тільки вчора познайомилася з ним»,— її слова прозвучали не дуже переконливо. На вимогу назвати ім'я відвідувача вона «майже перелякано» захитала головою й відмовилась від свідчення. Тоді Байцменне знов заговорив по-батьківськи й заходився вмовляти її, сказавши, що в тому немає нічого поганого, коли вона має приятеля, який — і тут він допустився непоправної психологічної помилки — поводився з нею не настирливо, а, можливо, пестливо; адже вона розлучена і не зобов'язана зберігати вірність, і це навіть не осудливо, якщо — третя непоправна помилка! — ненастирливі пестощі оберталися певними матеріальними благами. І тоді Катаріна Блум остаточно затялась. Вона відмовилася свідчити далі й поставила вимогу, щоб її відпровадили до камери або додому. На подив усіх присутніх Байцменне лагідно й стомлено — досі було вже 20.40— заявив, що накаже службовцеві відвезти її додому. Але коли вона підвелася, похапцем зібрала торбинку, косметичку і поліетиленовий пакунок, він несподівано й гостро спитав: «А в який спосіб він уночі вислизнув з будинку, ваш пестливий Людвіг? Усі входи й виходи охоронялись... Ви, ви напевно знаєте якусь лазівку і показали йому, але я докопаюся до правди. До побачення».