Розділ «Більярд о пів на десяту Переклав Євген Попович»

Біля порталу собору Святого Северина вже збиралися учасники походу в синіх мундирах. Вони стояли купками, курили й тримали в руках синьо-червоні прапори, на яких була вибита велика чорна літера «С». Духовий оркестр стиха награвав пісню: «Тріщать сволоки в твоїм домі, вітчизно», готуючись до виступу. На балконах тихо подзенькували келихи й чути було металевий звук відерець із шампанським, коли їх ставили на стіл. Корки вистрілювали просто в темно-синє вечірнє небо. Дзвони на вежі собору Святого Северина вибили три чверті на сьому. На сусідній балкон вийшло троє добродіїв, одягнених у темні костюми.

— Ви справді думаєте, що вони будуть нам корисні? — спитав М.

— Я певний,— сказав другий.

— А не вийде так, що ми, виявивши свою прихильність до цієї спілки, втратимо більше виборців, аніж здобудемо? — спитав М.

— Спілка колишніх солдатів дотримується помірних поглядів,— сказав перший.

— Ви нічого не втратите, а можете тільки виграти,— сказав другий.

— Скільки це дало б нам голосів у кращому випадку і скільки в гіршому?

— У кращому — вісімдесят тисяч, а в гіршому — п'ятдесят. Вирішуйте.

— Я ще ні на чому не спинився,— сказав М.,— жду вказівок від К. Як ви думаєте, преса не довідалася, що ми тут?

— Ні, пане М.,— сказав перший.

— А обслуга готелю?

— Обслуга ніколи не зрадить таємниці, пане М.,— сказав другий.— Вказівки від пана К. скоро мають надійти.

— Мені ці хлопці не подобаються,— сказав М.,— вони в щось вірять.

— Хай собі вірять, пане М., але це вісімдесят тисяч голосів,— сказав перший.

Вони засміялися. Дзенькнули келихи. Задзвонив телефон.

— Так, М. слухає. Я вас правильно зрозумів? Виявити їм прихильність? Гаразд. Пан К. дав позитивну відповідь, панове, переставмо стіл і стільці на балкон.

— А що подумають за кордоном?

— Вони однаково думають не те, що треба.

Сміх. Дзенькіт келихів.

— Я зійду вниз і скажу керівникові походу, щоб він звернув увагу на ваш балкон,— сказав перший.