РОЗДІЛ І. Стрілець

Вона підвела його до столу, всадовила й наклала на руки шини з рейок ломаччя, призначеного для підпалювання, із дров’яного ящика. Шеб тихенько плакав, мимоволі схлипуючи.

— Меджис, — сказав стрілець, і маленький піаніст широкими очима озирнувся та здивовано вирячився на нього. Шеб більше не намагався всадити в нього ніж, тому стрілець кивнув досить приязно. — Меджис, — повторив він. — На Чистому морі.

— То й що з того?

— Ти був там, правда ж? Як то кажуть, дуже давно тому.

— А якщо й був? Щось я тебе не пригадую.

— А дівчину пам’ятаєш? Дівчину на ім’я Сюзанна? І ніч Жнив? — У його роздратованому голосі вчувалося нетерпіння. — Ти був біля вогнища?

Губи маленького чоловічка, рясно вкриті краплями слини, затремтіли. У його очах читалося, що він знає правду: зараз він набагато ближчий до смерті, ніж тоді, коли увірвався до кімнати з ножем.

— Геть звідси, — сказав стрілець.

В очах Шеба з’явилися перші проблиски розуміння.

— Але ж ти був усього лише хлопчиком! Один із трьох! Ти прийшов, аби полічити худобу, і Елдред Джонас, Мисливець за Трунами, був там, і…

— Забирайся, поки цілий, — сказав стрілець, і Шеб почимчикував геть, тримаючи вивихнуті зап’ястки перед собою.

Еллі лягла назад у ліжко.

— Про що це ви балакали?

— Не має значення, — відповів він.

— Гаразд. То на чому ми зупинилися?

— Ні на чому. — Він перекотився на бік подалі від неї.

— Ти ж знаєш, що було між нами. Він зробив усе, що міг, — не надто багато, до того ж, і я взяла, що могла, бо мені це було потрібно. Нічого не вдієш. То що нам лишилося? — терпляче промовила вона і торкнулася його плеча. — Я дуже рада, що ти такий сильний.

— Не зараз, — сказав він.

— Хто була та дівчина? — спитала вона й тут же відповіла на своє запитання: — Ти її кохав.

— Облиш, Еллі.